Паученко Г.В. ДОТРИМАННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ ЯК ПОКАЗНИК ІНТЕЛІГЕНТНОСТІ В СУЧАСНОМУ СВІТІ

Паученко Ганна Віталіївна
студентка механіко-машинобудівного факультету ДВНЗ «Криворізький національний університет», anna.izzya7@gmail.com

ДОТРИМАННЯ КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ ЯК ПОКАЗНИК ІНТЕЛІГЕНТНОСТІ В СУЧАСНОМУ СВІТІ

Мова є найбільшим досягненням людства. Та проблема сучасності – це незнання культури мовлення, певних норм та правил, а іноді навіть незнання рідної мови. Проблема існувала завжди, як би не розглядалось питання щодо культури мовлення.
Культура мовлення – широке й об'ємне поняття, але передусім це - грамотність побудови фраз, простота та зрозумілість викладу, виразність, яка досягається вмінням добирати потрібні слова й синтаксичні конструкції та активним використанням основних компонентів виразності усного мовлення – тону, динаміки звучання голосу, темпу, пауз, наголосів, інтонації, дикції, правильна вимова слів, правильне використання спеціальної термінології, небагатослів’я [1]. Безсумнівно, для успішності професійної діяльності необхідними є такі риси мовлення людини, як бездоганна дикція, дотримання всіх орфоепічних норм сучасної української літературної мови, правильно поставлений голос та наголос, уміння керувати диханням, тобто професійне володіння технікою мовлення. Не можна собі уявити живого мовлення без інтонації. Кожне осмислення думки, власної або чужої, може бути правильно виражено й так само сприйнято слухачами лише в тому разі, коли мовець правильно використовує всі компоненти мовлення (системи його звуків, складобудови, словесного наголосу) та інтонації (органічної єдності пауз, логічної та емоційної функції наголосів, мелодики, темпу, ритму й голосового тембру). Практичні навички "декодування" інтонації співбесідника, уміння використовувати акустичні засоби впливу на слухачів є необхідними для ефективного професійного спілкування. [2]
У культурі мови закладено самоусвідомлення мовної особистості. Розвиток мови починається разом із зародженням і розвитком народу.
А ось як подає визначення поняття «культура мови» словник мовознавчих термінів: «Культура мови – це ступінь відповідності нормам орфоепії, слововживання та іншим установленим для даної мови; здатність наслідувати найліпші зразки у власному індивідуальному мовленні. Отже, блискуче володіння мовою, її нормами в процесі живомовної практики людини й розкриває її культуру мовлення. Мовлення вбирає в себе реальне говоріння, що триває в часі й розкривається в звуковій (включно із внутрішнім проговорюванням) або письмовій формі. Але опанувати літературні канони вимови й дотримувати їх набагато складніше й важче, ніж навчитися безпомилково писати. Фундаментальними причинами низької культури усного мовлення є порушення системи вимог, регламентування, значний вплив суржику й недостатнє знання засад літературної вимови [3].
Уміння грамотно говорити цінувалося ще з давніх часів, та час минає, деякі правила та закони щодо мови змінюються в ході розвитку та модернізації суспільства.
Культура мовлення суспільства – це чи не найяскравіший показник стану його моральності, духовності, культури взагалі. Словесний бруд, що заполонив наше мовлення, мовленнєвий примітивізм, вульгаризми – тривожні симптоми духовного "нездоров’я" народу. На жаль, мовна неграмотність, невміння написати елементарний текст, перекласти його з української мови російською чи навпаки, чомусь перестали сприйматись як "пляма на службовому мундирі". Мовна культура кожної людини й студентів зокрема має стати надійною опорою у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів. Обов’язковою ознакою високої мовної культури є володіння лексичним багатством рідної мови. Кожна культурна людина з вищою освітою має вчитися глибше пізнавати тонкощі рідної мови, сприймати гру відтінків рідного слова (учитися серцем сприймати красу слова). Адже українська мова може здивувати й захопити [4].
Інтелігентними та освіченими у наш час уважаються люди, які знаються на доречності та грамотності побудови речень. Тому треба взяти за основу процес спілкування рідною мовою й постійне навчання, бо тільки тоді можна сформувати справжню незламну особистість та відтворити сильну націю.

Список використаних джерел
1. Занюк С. Психологія мотивації та емоцій / С. Занюк. – Луцьк, 1997.
2. Смелкова З. С. Педагогическое общение: Теория и практика учебного диалога на уроках словесности / З. С. Смелкова. – М.: Флинта: Наука, 1999. – 232 с.
3. http://osvita.ua/vnz/reports/culture/11115/
4. Ткаченко Ю. О. Культура мовлення та український мовленнєвий етикет: Управління розвитком / Ю. О. Ткаченко. – К., 1994. – С. 34 – 36.