Ісак Л.М. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Ісак Людмила Марківна
старший викладач кафедри математики, інформатики та методики навчання ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», isakluda@ukr.net


ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Останнім часом для сучасної освіти характерне застосування технологій, які сприяють індивідуалізації навчання, діяльнісній активізації студентів, діалоговій взаємодії між викладачем і студентом (педагогіка співробітництва). Цілком очевидно, що лише за таких умов можна досягти основних дидактичних цілей нової системи навчання. При цьому її значущість полягає у спрямуванні навчального процесу на перетворення кожного студента, за сприятливої для навчання атмосфери, в суб’єкт пізнання, реалізації його творчого потенціалу, розвитку обдарованості, креативності, новаторства. Ідеї співробітництва давно викликали значний інтерес, стали предметом досліджень, доцільність їх впровадження не викликає сумнівів і заперечень.
Сучасна освітня ситуація вимагає оновлення багатьох сторін педагогічної діяльності, обумовлює необхідність впровадження інноваційних технологій, активних форм і методів навчання. Нові технології у вищій школі сприяють розвиткові професійних якостей та індивідуальних здібностей особистості студента. Активні форми і методи навчання дозволяють студентам розвивати творче мислення, сприяють їхньому залученню до рішення проблем, максимально наближених до професійних. У плані формування сучасного інформаційного середовища в нашому суспільстві відбуваються революційні зміни. Йде процес тотальної комп’ютеризації всіх сфер життя, у тому числі й освітньої, який буде висувати особливі вимоги до професійних, ділових і особистісних якостей сучасного фахівця.
Сучасне розуміння педагогічної технології, розкрите в роботах В.П. Безпалька [1, с.26-28], В.І. Богомолова, О.О. Вербицького, О.Я. Савельєва, Н.Ф. Тализіної, В.В. Юдіна та інших, дає можливість говорити про педагогічну технологію як про цілісну систему компонентів, до якої входять задачі, мета, зміст, процес навчання і т. ін. [6, с.151]. У своїх працях І.А.Зазюн та О.М.Пєхлта розглядають психолого-педагогічні аспекти використання нових інформаційних технологій у навчальному процесі 5, с.78-80.
На думку науковців, таких як В.П. Беспалько, П.Я. Гальперін, М.І. Жалдак, І.І. Мархель та ін., упровадження комп’ютерних засобів у навчальний процес поширило теорію і методику освіти шляхом застосування в навчальному процесі нових різноманітних дидактичних засобів [1, с.123-126].
Результати численних вітчизняних педагогічних досліджень свідчать про те, що студенти недостатньо володіють методологічними та економічними знаннями. Більш високий рівень знань вони виявляють, оволодіваючи фактологічним матеріалом, уміють відтворювати знання та застосовувати їх у знайомій ситуації.
Природно припустити, що використання різних засобів інформаційних технологій повинне залежати від цілей освіти, що визначаються в професійних навчальних закладах на основі моделі фахівця конкретної спеціальності. Підготовка фахівців вимагає засвоєння знань у предметному середовищі навчальних дисциплін на різних рівнях засвоєння. У зв’язку з цим необхідно чітко уявляти, на яких рівнях засвоєння знань можливе використання інформаційних технологій. Рівень засвоєння знань тих, кого навчають, у предметній області дисципліни повинен враховуватися при виборі стратегії навчання і комп’ютерних засобів її підтримки.
При використанні інформаційних технологій у навчальному процесі форми традиційної взаємодії «викладач-студент» змінюються, оскільки, по-перше, вводяться нові засоби навчання, що стає необхідною сполучною ланкою процесу (наприклад, у дистанційній освіті це тільки система «студент-комп’ютер-викладач»), по-друге, студент перетворюється з об’єкта навчання в суб’єкт навчання завдяки різним особливостям навчання з застосуванням інформаційних технологій, що полягають в: активній позиції студента; переході процесу пізнання з категорії «учити» у категорію «вивчати» яку-небудь дисципліну усвідомлено і самостійно; інтерактивному зв’язку з різними освітніми ресурсами (бібліотеки, словники, енциклопедії) і освітніми співтовариствами (колеги, консультанти, партнери); інформаційній насиченості і гнучкості методики навчання з застосуванням інформаційних технологій; «зануренні» в особливе інформаційне середовище, що якнайкраще мотивує і стимулює процес вивчення. Вважаємо, що ця модель навчання буде працювати лише за умов необмеженого доступу викладача і студентів до комп’ютерів сучасного рівня, а не епізодичного проведення деяких занять з дисципліни із застосуванням інформаційних технологій.
Інформатизація сфери освіти повинна деякою мірою випереджати інформатизацію інших напрямів суспільної діяльності, оскільки саме тут закладаються соціальні, психологічні, загальнокультурні, а також професійні передумови інформатизації кожної особистості і, отже, усього суспільства.
Педагогові необхідний досить високий рівень інформаційної і педагогічної культури, що повинен служити орієнтиром вибору педагогічних програмних засобів і оптимального їхнього використання, щоб стимулювати заповнення ринку комп’ютерних програмних засобів навчального призначення дидактично обґрунтованими програмними засобами. Інформаційно-комп’ютерна система навчання повинна бути універсальною і відкритою, щоб викладач мав можливість сам формувати і змінювати навчально-методичний комплекс, що включає в себе як активізуючий елемент комп’ютерну техніку, що інтенсифікував би навчальний процес і формував у студентів позитивну психологічну установку на роботу з комп’ютером. Розробка і використання програмних педагогічних комп’ютерних засобів буде ефективніше при їхній орієнтації:
 ефективність використання в реальному навчальному процесі, що сполучить комп’ютерний і некомп’ютерний шлях, а не тільки в спеціально організованих експериментальних умовах;
 сучасні дидактичні ідеї, замкнуті на конкретній цілі навчального закладу, що одержать розвиток на методичному рівні ефективного їх використання не тільки в спеціально організованих експериментальних умовах, але в реальному навчальному процесі;
 розв’язання сьогоднішніх проблем середнього педагога, що володіє початковим рівнем інформаційної культури, і на поетапне підвищення цього рівня в процесі розвитку його потреб;
 системний підхід при визначенні структури й організації використання педагогічних програмних засобів, що гарантує поетапний перехід до більш високого рівня інформаційних педагогічних технологій у міру нагромадження необхідного емпіричного матеріалу;
 багаторівневу класифікацію програмних засобів і гармонічне їх використання.
Основними напрямами підготовки студентів в умовах кредитно-модульної системи організації навчання, є створення стандартів за напрямами освіти, в яких домінував би діяльнісний аспект засвоєння змісту із урахуванням загальноєвропейських та регіональних стандартів; створення модульних програм, у яких міні-модулі легко можна було б замінити, поновити, трансформувати, адаптувати; створення величезної кількості спецкурсів, які дадуть змогу студентам робити власний вибір із набору кредитів, особливо це стосується старших курсів; використовувати в організації навчального процесу ВНЗ комунікативні методи і форми навчання, які є характерними для європейської зони освіти. Нагальним питанням є й поліпшення медіаосвітньої підготовки викладачів, які мають проектувати освітнє та навчальне середовище з допомогою інформаційних, комп’ютерних і педагогічних технологій. Також має бути створений сучасний діагностично-контролюючий інструментарій щодо оцінки діяльності студентів та викладачів вищої школи – це якість освіти.
Загалом модульно-рейтингову технологію можна визначити як підхід до професійної підготовки майбутнього фахівця, базовими компонентами якого виступають:
 модульна організація навчання;
 методичне та програмне забезпечення аудиторної та самостійної роботи студентів;
 систематичний поетапний контроль навчальної діяльності;
 рейтингова методика оцінки знань;
 суб’єктивні відносини між викладачем та студентами [4, с.225-227].
Освітні системи в будь-якій країні Європи чи світу повинні сприяти реалізації основних завдань соціально-економічного та культурного розвитку суспільства. Незадоволення багатьох країн Європи результатами системи вищої освіти сьогодні призвело до необхідності її реформування.
Щоб мати можливість знайти своє місце в житті в умовах ринку, студент сучасної вищої школи повинен володіти певними якостями:
 гнучко адаптуватися у мінливих життєвих, виробничих та ринкових ситуаціях;
 самостійно, критично та професійно мислити;
 уміти бачити та формувати проблему (в особистому та професійному плані), знаходити шляхи раціонального її вирішення;
 усвідомлювати, де і яким чином здобуті знання можуть бути використані в оточуючій дійсності та професійній діяльності;
 бути здатним генерувати нові ідеї, творчо мислити;
 професійно працювати з інформацією: вміти збирати потрібні факти, аналізувати їх, висувати гіпотези вирішення проблем, робити необхідні узагальнення, зіставлення з аналогічними або альтернативними варіантами розв’язання, робити аргументовані висновки, використовувати їх для вирішення нових проблем;
 бути комунікабельним, контактним у різних соціальних групах, уміти працювати в колективі, у різних галузях, різних ситуаціях, запобігати та вміти виходити з будь-яких конфліктних ситуацій.
Таким чином, головний стратегічний напрям розвитку європейської та вітчизняної системи вищої освіти лежить у площині вирішення проблем розвитку студента та викладача, технологізації цього процесу.
Ми вважаємо, що ефективність інформатизації технологій навчання буде досягнуто, якщо: по-перше, самі технології навчання будуть представлені як системний метод проектування (від мети до результатів навчання), реалізації, корекції і наступного відтворення процесу навчання; по-друге, інформатизація технології навчання повинна бути спрямована на всі його компоненти, а не лише впровадження нових (комп’ютерних) засобів навчання; по-третє, інформатизація технології навчання буде орієнтована не лише на потреби та специфіку змісту навчальної дисципліни, але, насамперед на розвиток особистості учня.
Шлях розв’язання зазначеної проблеми вбачається нами у використанні таких підходів до створення навчально-методичного комплексу, які забезпечували б реалізацію принципу цілісності проектованої педагогічної системи, що відбиває єдність основних її елементів, таких, як освітня мета, зміст, дидактичний процес і форми організації навчання. Цілісність дозволяє побачити об’єкт не тільки як сукупність його елементів, але і як структуру з просторово взаємозалежними елементами. Названий підхід до організації навчання забезпечує усвідомлене сприйняття навчальної інформації студентом, підвищує його розумову активність, створює умови для гуманізації взаємодії викладача і студента, у результаті чого змінюється стиль їхнього спілкування у бік діалогу і співробітництва, а управлінська діяльність на всіх рівнях трансформується із суб’єктно-об’єктних у суб’єктно-суб’єктні на рефлексивному ґрунті [2, с.5-17]. У викладача з’являється можливість упроваджувати в практику роботи активні форми навчання. А однією з головних умов ефективного застосування такої організації навчального процесу є модульне навчання, яке ґрунтується на інтеграції принципів модульності, самоорганізації і контекстності, що може забезпечити гарантію [8, с.55-60].
Тому можна сформулювати такі висновки, а саме: подальша модернізація вищої школи України повинна бути зорієнтована на інтегрування національної системи вищої освіти в Європейський освітній та науковий простір; необхідно активізувати роботу щодо впровадження європейських критеріїв оцінки якості знань студентів, їх практичної підготовки, ефективності наукових досліджень, передбачивши зміну змісту і форми організації роботи державних і недержавних інституцій, що здійснюють контроль якості освіти; вищим навчальним закладам апробувати в умовах національної системи вищої освіти європейські критерії щодо розробки навчальних планів, співпраці закладів освіти, схем мобільності та інтегрованих програм навчання, практичної підготовки та наукових досліджень; потрібно використовувати інформаційні технології навчання та переконатися, що новітні технології навчання передбачають не просто отримання знань, а творче відношення до них, сприяють формуванню і вихованню освіченого, творчого, професійно здібного спеціаліста.
Список використаних джерел
1. Беспалько В. П. Образование и обучение с участием компьютеров (педагогика третьего тысячелетия): учеб.-метод. пособие / В.П. Беспалько; Рос. акад. образования, Моск. психол.-соц. ин-т. - М.: Моск. психол.-соц. ин-т; Воронеж: МОДЭК, 2002. - 351 с.: ил.
2. Биков В.Ю., Жук Ю.О., Задорожня Н.Т., Кузнецова Т.В., Овчарук О.В. Інформаційний освітній портал «Діти України» // Засоби і технології єдиного інформаційного освітнього простору: 35. наук. праць / За ред. В.Ю. Бикова, Ю.О Жука / Інститут засобів навчання АПН України. — К.: Атака, 2004. - С.5-17.
3. Кононова М.В. Психологічний аспект комп’ютеризації освіти // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання у підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми // Зб. наук. пр. / Редкол.: І.А.Зязюн (голова) та ін. – Київ - Вінниця: ДОВ Вінниця. – 2000. – С.179.
4. Методика навчання і наукових досліджень у вищій школі. / За ред. С.У. Гончаренко, П.М. Олійника. – К.: Вища школа, 2003. – 323 с.
5. Підготовка майбутнього вчителя до впровадження педагогічних технологій: Навч. посіб. / За ред. І.А. Зязюна, О.М. Пєхоти. – К.: Видавництво А.С.К., 2003. – 240с.
6. Пометун О.І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: посібник [наук.-метод. посіб. для студ. вищ. навч. закл.] / О.І. Пометун, Л.В. Пироженко. - К.: Видавництво А.С.К., 2004. – 192 с.
7. Стрельніков В.Ю. Педагогічні основи забезпечення особистісного і професійного розвитку студентів засобами інноваційних технологій навчання / В.Ю. Стрельніков. – Книга 2. – Полтава, 2002. – С. 91, 145.
8. Фіцула М.М. Педагогіка. посібник. / Фіцула М.М. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – С.151.