Совтус І.М. ЗАСТОСУВАННЯ ТЕХНОЛОГІЙ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ ЯК ЗАСІБ РЕАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТІСНО ОРІЄНТОВАНОГО НАВЧАННЯ ПРИ ВИКЛАДАННІ ОСНОВ МЕДСЕСТРИНСТВА В МЕДИЧНОМУ КОЛЕДЖІ

Сьогодення характеризується надвеликим обсягом інформаційних потоків, стрімкими темпами впровадження новітніх технологій, інтеграційними тенденціями у світовому суспільстві. Зазначені процеси мають великий вплив на вищу освіту, значно підвищуючи вимоги до випускників. Важливим кроком на шляху до створення у медичному коледжі умов підготовки конкурентоздатного фахівця стає впровадження інтерактивного навчання, оскільки воно дозволяє відійти від стандартів мислення, стереотипу дій, сприяє становленню характеру, зумовлює розвиток усіх трьох сфер особистості: когнітивної, емоційної, вольової.
Для викладача сьогодні важливо вдосконалювати власні знання про методи навчання, впроваджувати у власну викладацьку практику новітні освітні концепції, йти в ногу з часом. Медичні сестри, фельдшери, акушерки повинні окрім знань і здібностей вміти самостійно мислити для того, щоб правильно вирішити проблему, аналізувати причинно-наслідкові зв’язки. Моніторингові дослідження показують, що в студентських групах, де впроваджується інновація, посилюється мотивація до навчання, підвищується якість навчального процесу [13].
Зростання культурних обмінів, інтеграція в європейський освітній простір, долучення до світових цінностей, процес глобалізації вимагають від викладача медичного коледжу постійного розширення свого світогляду, підвищення рівня педагогічної майстерності, тобто постійної самоосвіти.
Бурхливий розвиток медичної науки вказує на важливість і фундаментальне значення основ медсестринства у підготовці медичних працівників. Загальною метою вивчення цього предмета є засвоєння студентами теоретичних знань та практичних умінь при здійсненні медсестринського процесу. Програма містить чотири розділи, послідовне вивчення яких формує у майбутніх медичних сестер холістичне бачення своєї майбутньої професії.
Слово інновація має латинське походження і в перекладі означає оновлення, зміну, введення нового. У педагогічній інтерпретації інновація означає нововведення, що поліпшує хід і результати навчально-виховного процесу [12].
Інтерактивне навчання відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх студентів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де студент і викладач є рівноправними, рівнозначними суб’єктами [2].
Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Інтерактивні методи дозволяють створити комфортні умови, за яких кожен студент відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність. Інтерактивна взаємодія виключає як домінування одного учасника навчального процесу над іншими, так і однієї думки над іншою. Під час інтерактивного навчання студенти вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, критично мислити, приймати виважені рішення [2, 11].
Інтерактивне навчання сприяє формуванню цінностей, навичок і вмінь студентів, допомагає створенню атмосфери співпраці, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером студентського колективу [14].
Основними принципами інтерактивного навчання є: особистісне включення студентів у навчальну діяльність; моделювання в навчальній діяльності студентів цілісного змісту, форм і умов професійної діяльності фахівців; проблемність змісту навчання в освітньому процесі; адекватність форм навчальної діяльності студентів цілям і змісту освіти; міжособистісна взаємодія та діалогічне спілкування суб’єктів освітнього процесу (викладача і студентів, студентів між собою); педагогічно обґрунтоване поєднання нових і традиційних методів навчання; єдність навчання і виховання особистості фахівця [9].
На основі ознайомлення з науково-педагогічною літературою з’ясовано, що сутність поняття «інтерактивне навчання» є предметом дослідження багатьох науковців (І. Луцик, Д. Біда, Л. Богданова, І. Зязюн, О. Пометун, Г. Коберник, Н. Коломієць, О. Комар, Т. Кравченко, Г. Крівчикова, В. Мартинюк, О. Єльнікова, Н. Павленко, Л. Пироженко, Є. Полат, Т. Чепель і ін.). Під інтерактивним навчанням дослідниками розуміється пізнавальний розвиток особистості шляхом організованої, цілеспрямованої навчальної взаємодії суб’єкта з навчальним середовищем.
Узагальнення результатів наукових джерел (Г. Селевко, А. Балаєв, В. Беспалько, О. Єльнікова, О. Пометун,), власне бачення проблеми уможливило характеристику інтерактивного навчання як такої організації навчального процесу, що має проблемно-пошукову природу, здійснюється за допомогою засобів комунікації та базується на спільній діяльності, у процесі якої педагог перебуває в позиції фасилітатора, а студенти активно взаємодіють між собою та викладачем.
Під методами інтерактивного навчання розуміємо такі методи, які зумовлюють процес активної взаємодії суб’єкта навчання з навчальним середовищем з метою досягнення визначених дидактичних результатів.
Аналізуючи інтерактивне навчання враховуємо множинність не лише трактувань цього поняття, але й класифікації методів інтерактивного навчання. Огляд бібліографії, присвяченої інтерактивному навчанню, дав можливість зробити висновок, що на сьогодні науковцями (В. Платов, А. Смолкін, А. Алексюк, Е. Литвиненко, П. Підкасистий,) найчастіше використовується така класифікація методів інтерактивного навчання: імітаційні та неімітаційні [9].
У науковій літературі поряд із поняттям «активне навчання» [6] можна натрапити на такі поняття як «розвивальне» [3], «проблемне» [4], «групове» [7], «інтерактивне» [1], «особистісно орієнтоване» навчання [8], «ресурсно-орієнтоване навчання» [5]. З одного боку, відмінності у вживанні цих термінів пов’язані із контекстом розгляду самого поняття «активне навчання», яке розглядається нами як «розвивальне» на противагу традиційному «формувальному», передусім, за критерієм педагогічного результату, а також може репрезентуватися і як «проблемне», і як «групове» залежно від задіяних у ньому провідних психологічних механізмів активізації (механізмів мислення або ж механізмів функціонування групи). Термін «особистісно орієнтоване навчання» підкреслює первинне існування особистості і суб’єктної активності педагога стосовно спеціально організованої педагогічної дії [10]. Отже, особистісно орієнтоване навчання створює оптимальні умови для інтелектуального розвитку й самореалізації особистості й вирішує одне з головних завдань – забезпечення всебічного розвитку особистості, здатної до самоосвіти з урахуванням задатків, здібностей і нахилів студентів.
Результати дослідження Н. В. Кононец показали, що перехід до РОН (ресурсно-орієнтованого навчання) відображає тенденцію зміщення акцентів від трансмісійних моделей освіти (передача інформації) до більш особистісно орієнтованих, при яких студент сам несе відповідальність за пошук, обробку,
«Ресурсний підхід» до навчання – сукупність умов і засобів, необхідних для реалізації потенційних можливостей кожного студента [5, с. 361].
Ресурсно-орієнтоване навчання – цілісний динамічний процес організації і стимулювання самостійної пізнавальної діяльності студентів з оволодіння навичками активного перетворення інформаційного середовища, який передбачає оптимальне використання тандемом «студент-викладач» консолідованих кадрових, матеріально-технічних, навчально-методичних, фінансових та інформаційних ресурсів [5, с. 41-42].
РОН сприяє активному пошуку інформації з різних ресурсів (книги, журнали, газети, мультимедіа, веб-сайти, спільноти, люди), при якому умотивований студент, вивчаючи певну тему, намагається знайти інформацію багатьма способами та у різних можливих місцях. Цінним є заохочення студентів до збору, аналізу та інтерпретації інформації для досягнення навчальної мети. РОН є особистісно орієнтованим навчанням і обумовлюється тим, що студенти самостійно вчаться на практиці, розвиваючи власну особистість. Цей досвід навчання імітує реальне життя, перетворює студента на мисливця за інформацією, який будує знання та вміє вирішувати проблеми інформаційними інструментами [5, с. 25].
Особистісно-орієнтована освіта базується на таких засадах: студент коледжу – повноцінна особистість; метою освіти є становлення особистості; педагогічні відносини базуються на принципах гуманізації і демократизації; студент є суб’єктом навчальної діяльності; талановитим є кожен студент; в основі навчання лежить позитивна Я-концепція особистості; навчання на основі успіху, відмова від примушування. Ключовими ознаками особистісно-орієнтованого навчання є: опора викладача на суб’єктний досвід студента (на відміну від «суб’єктивний», який передбачає, що десь існує ще й об’єктивний, тобто правильний досвід), не несе в собі негативної оцінки. Поняття вживається на означення обумовленого процесом соціалізації емоційно-ціннісного ставлення особистості до певного факту, явища); суб’єкт-суб’єктні відносини учасників навчального пронесу (студент стає суб’єктом діяльності тільки тоді, коли реально може впливати на неї на всіх етапах: цілевизначення, планування, організації, рефлексії, оцінювання); діяльнісна основа (студенти вчаться самостійно здобувати і застосовувати знання) [12].
Специфіка навчання за допомогою інтерактивних методів полягає: по-перше – мислення і поведінка студентів активізуються; по-друге – спілкування студентів з викладачем і один з одним відбувається на високому рівні мотивації, емоційності і творчості; по-третє – формування у студентів педагогічних умінь відбувається в обмежені строки. Відповідно, інтерактивні методи підтримують у студентів зацікавленість, позитивне збудження, емоційність, творче напруження, діловий азарт. Таке навчання підвищує культуру спілкування, поглиблює потяг до взаємодії з людьми в різних ситуаціях, інтенсивно формує організаційні навички, взагалі, ніхто не залишається байдужим [11].
Практика показує, що кожен, хто навчається, має проходити індивідуальну траєкторію професійного зростання, а процес навчання має бути максимально умотивований і глибоко самостійний. У такому випадку він «є керованим через модульну структуру, тобто через точне визначення цілей, встановлення вихідного рівня знань, побудову і пред’явлення індивідуальних, мотивованих навчальних програм, що передбачає диференціацію знань та їх корекцію, забезпечення систематичного зворотного зв’язку, встановлення кінцевого рівня знань, визначення ефективності, процесу навчання через досягнення результату, заданого метою навчання» [10].
Основними чинниками, які спонукають та підвищують активність студентів медичного коледжу та які необхідно враховувати в процесі впровадження інтерактивного навчання, є професійний інтерес, творчий характер навчально-пізнавальної діяльності, ігровий характер проведення занять, емоційний вплив, а реалізація особистісно орієнтованого підходу забезпечує індивідуальний підхід з урахуванням особливостей підготовки майбутнього молодшого спеціаліста, сприяє формуванню професійних знань, сприяє конкурентоспроможності випускників медичного коледжу.
Для активізації творчої діяльності студентів використовую такі форми інтерактивного навчання:
1) ситуативне моделювання (імітаційні ігри, рольова гра та ін.);
2) опрацювання дискусійних питань («дискусія», метод «Прес»);
3) кооперативне навчання (робота в малих групах, в парах, в трійках, «карусель», «акваріум»);
4) колективно-групове навчання («мозковий штурм», «відкритий мікрофон» тощо).
Вони не є універсальними, мають чітко обмежену галузь свого застосування, в якій грамотне використання їх дійсно дає можливість отримати більш високий результат.
Вважаю, що реалізація ідей інтерактивного навчання при підготовці фахівців сприяє набуттю студентами навичок майбутньої професійної діяльності, дозволяє підтримувати діалог між усіма учасниками навчального процесу, що сприяє накопиченню досвіду роботи студентів із великим обсягом інформації, представленої у різних формах, формуванню комунікативної компетентності, розвитку пізнавальної активності. Зазначені якості конче необхідні сучасному фахівцю-медику для ефективної професійної діяльності, самореалізації у професії, саме тому перспективною є розробка сценаріїв занять, побудованих на засадах інтерактивної взаємодії.
Таким чином, інтерактивне навчання розв’язує безліч завдань підготовки студентів коледжу. По-перше, воно розвиває комунікативні вміння і навички, допомагає встановити контакти між студентами і викладачами. По-друге, забезпечує розв’язання виховного завдання, оскільки привчає працювати в команді, прислухатися до думки одногрупників. Використання інтерактиву в навчальному процесі, як показує практика, знімає нервову напругу учасників у процесі занять, дає можливість змінювати форми їхньої діяльності, переключати увагу на ключові питання теми заняття, переходити від предметно орієнтованої моделі навчання до особистісно орієнтованої, що так важливо сьогодні.
Усе зазначене вище привело до висновку про необхідність наукового обґрунтування й експериментальної перевірки дидактичних умов інтерактивного навчання, розробки й наукового обґрунтування структурно-функціональної моделі інтерактивного навчання при викладанні основ медсестринства в медичних коледжах.
Список використаних джерел
1. Вашуленко М. С. Удосконалення змісту і методів навчання української мови в 1-4 класах. Науково-теоретичні засади та методичні рекомендації / М. С. Вашуленко. – К.: Рад. школа, 1991. – 110 с.
2. Губар Д. Є. Інтерактивне навчання як основа підготовки майбутнього фахівця до ефективної професійної діяльності [Електронний ресурс] / Д. Є. Губар, Т. В. Непомняща. // Науковий вісник Донбасу. – 2011. – № 4. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/nvd_2011_4_6.pdf
3. Давыдов В. В. Проблемы развивающего обучения. Опыт теоретического и экспериментального психологического исследования / В. В. Давыдов. – М.: Педагогика, 1986. – 240 с.
4. Запрудский Н. И. Моделирование и проектирование авторских дидактических систем: [пособие для учителя] / Н. И. Запрудский. – Минск, 2008. – 336 с.
5. Кононец Н.В. Основи ресурсно-орієнтованого навчання дисциплін комп’ютерного циклу (з досвіду аграрних коледжів) [Текст] : монографія / Н. В. Кононец ; ВНЗ Укоопспілки «Полтав. ун-т економіки і торгівлі» (ПУЕТ). – Полтава : ПУЕТ, 2016. – 506 с.
6. Копусь О. А. Застосування активних методів навчання у формуванні фахової лінгводидактичної компетентності майбутніх магістрів філології [Електронний ресурс] / О. А. Копусь // Науковий вісник Донбасу: [електронне наукове видання]. – 2012. – № 1 (17). – Режим доступу: http://almamater.luguniv.edu.ua/magazines/elect_v/NN17/12koammf.pdf.
7. Кремень В. Г. Освіта і наука України – інноваційні аспекти. Стратегія. Реалізація. Результати / В. Г. Кремень. – К.: Грамота, 2005. – 304 с.
8. Кучерук О. А. Система методів навчання української мови в основній школі : теорія і практика: [монографія] / О. А. Кучерук. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2011. – 420 с.
9. Луцик І. Г. Дидактичні умови інтерактивного навчання предметів суспільно-гуманітарного циклу в педагогічних коледжах [Текст]: автореф. дис. ... канд. пед. наук : 13.00.09 / Луцик Ірина Геннадіївна; Криворіз. держ. пед. ун-т. – Кривий Ріг, 2011. – 20 с.
10. Методика навчання української мови в початковій школі : [навчально-методичний посібник для студентів вищих навч. закладів] / [за наук. ред. М. С. Вашуленка]. – К.: Літера ЛТД, 2011. – 364 с.
11. Падун Н. О. Інтерактивне навчання як засіб ефективної підготовки спеціалістів [Електронний ресурс] / Н. О. Падун, А. О. Падун // Наукові записки [Ніжинського державного університету ім. Миколи Гоголя]. Психолого-педагогічні науки. – 2014. – № 2. – С. 195-198. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nzspp_2014_2_36.pdf
12. Сідельнікова В. К. Інтерактивне навчання як важливий чинник формування професійної компетентності майбутнього фахівця [Електронний ресурс] / В. К. Сідельнікова, І. В. Ремзі // Наукові записки кафедри педагогіки. – 2014. – Вип. 37. – С. 315-319. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nzkp_2014_37_40.pdf
13. Совтус І. М. Підвищення ефективності навчання та розвитку творчої пізнавальної активності студентів шляхом застосування інформаційних технологій / І. М. Совтус, Н. М. Корнісік // Матеріали навчально-методичної конференції «Актуальні питання вищої медичної та фармацевтичної освіти: досвід, проблеми, інновації та сучасні технології» (18 квітня 2012 року). – Чернівці, 2012. – С. 160-161.
14. Як стати майстерним педагогом: навчально-методичний посібник / [Ковальчук В. І., Сергеєва Л. М. та ін.]; за заг. ред. Л. І. Даниленко. – К.: ТОВ «Етіс плюс», 2007. – 184 с.