Панасюк В.М. ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГА У СФЕРІ ІКТ

Панасюк Віра Миколаївна
студентка природничо-технологічного факультету ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», panasuk-vm@ukr.net

ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГА У СФЕРІ ІКТ

ІКТ-компетентність – властивість педагога, який компетентно, тобто цілеспрямовано і самостійно, із знанням вимог до професійної діяльності в умовах інформатизації освітнього простору і своїх можливостей та обмежень здатен застосовувати ІКТ у процесі навчання, виховання, методичної і дослідницької діяльності та власної неперервної професійної педагогічної діяльності, і на основі аналізу педагогічних ситуацій може бачити і формулювати педагогічні завдання та знаходити оптимальні способи їх розв’язання із максимальним використанням можливостей ІКТ.
Так званий компетентнісний підхід і висуває на перше місце не поінформованість того, хто навчається, а вміння розв’язувати проблеми, що виникають у пізнавальній, технологічній і технічній діяльності, у сферах етичних, соціальних, правових, професійних, особистих взаємовідносин. Запропонований підхід передбачає такий вид змісту освіти, який не зводиться до знаннєво-орієнтованого компонента, а передбачає ціннісний досвід вирішення життєвих проблем, виконання ключових (тобто тих, що належать до багатьох соціальних сфер) функцій, соціальних ролей, компетенцій [2].
Завдання розвитку інформаційної компетентності педагогів знаходять своє відображення в конкретних функціях. Розглянемо їх.
Пізнавальна (або гносеологічна) функція, яка спрямована сприяти систематизації знань, пізнанню й самопізнанню людиною самої себе.
Комунікативна функція. Носіями комунікативної функції є семантичний компонент, паперові й електронні носії інформації педагогічного програмного комплексу.
Адаптивна функція, яка дозволяє адаптуватися до умов життя й діяльності в інформаційному суспільстві.
Нормативна функція, яка містить показники досягнень і розвитку, і проявляється, насамперед, як система норм і вимог в інформаційному суспільстві; здійснюється при дотриманні ряду умов, зокрема, норм моралі та юридичного права, якими потрібно керуватися в професійній діяльності.
Оцінна (інформативна) функція. Сутність цієї функції полягає у формуванні й активізації вмінь педагогів орієнтуватися в потоках різноманітної інформації, виявляти й розрізняти відому і нову, оцінювати значиму й другорядну інформацію.
Розвиваюча функція, дозволяє формувати активну самостійність й творчість у професійній діяльності педагога, що веде до самореалізації і самоактуалізації.
Говорячи про ІКТ, Шолохович В. Ф. визначає її як спосіб реалізації конкретного складного процесу шляхом поділу його на систему послідовних взаємозалежних процедур і операцій з метою досягнення високої ефективності [4]. Проте для безпосереднього здійснення педагогом такого процесу необхідні вміння і навички, що дозволять йому знаходити інформацію, критично її оцінювати, вибирати необхідну інформацію, використовувати її, створювати нову та вміти обмінюватись нею. А це вже поняття інформаційної грамотності. Розкриваючи визначення змісту поняття за Горячовим А. „інформаційна грамотність – це вміння:
 визначати можливі джерела інформації і стратегію її пошуку, отримання її;
 аналізувати отриману інформацію, використовуючи різного типу схеми, таблиці і т.д. для фіксації результатів;
 оцінювати інформацію з позиції достовірності, точності, достатності для вирішення проблеми (завдання);
 відчувати потребу в додатковій інформації, отримувати її, якщо є можливість;
 використовувати результати процесів пошуку, отримання, аналізу і оцінки інформації для прийняття рішень;
 створювати нові (для конкретного випадку) інформаційні моделі об’єктів і процесів, в тому числі з використанням схем, таблиць і т.ін.;
 накопичувати власний банк знань за рахунок особисто значимої інформації, необхідної в своїй діяльності;
 створювати свої джерела інформації;
 використовувати сучасні технології при роботі з інформацією;
 працювати з інформацією індивідуально, а також і в групі” [1].
Перераховані знання та вміння педагог здобуває в результаті професійного самовдосконалення, яке трактується як „свідомий, цілеспрямований процес підвищення рівня власної професійної компетенції і розвитку професійно значущих якостей відповідно до соціальних вимог, умов професійної діяльності і власної програми розвитку” [3].
Роль педагога полягає в безпосередньому моделюванні створення знань, конструюванні ситуацій. Вони самі стають наставниками і генераторами знань, постійно зайнятими педагогічним експериментуванням і нововведеннями, що проводяться в співпраці зі своїми колегами і фахівцями заради отримання нових знань.
Вчителі, компетентні в застосуванні підходу отримання знань, повинні уміти розробляти навчальні посібники і проводити заняття з використанням ІКТ; використовувати ІКТ для вироблення в них критичного мислення; надавати підтримку безперервному розумовому процесу; створювати для своїх учнів і колег суспільство знань. Вони також повинні бути здатні керувати роботою по перепідготовці колег, по розробці і реалізації ідеї про перетворення їх закладу на співтовариство, засноване на принципах інновації і безперервного навчання, що збагачується засобами ІКТ.
Зміни в методиці викладання стосуватимуться використання різноманітної техніки, приладів і ресурсів Інтернету при роботі зі всією групою або виконанні індивідуальних завдань. Залишається практично незмінною соціальна структура, за винятком, розміщення лабораторій технічних засобів навчання, що забезпечує рівний доступ для всіх. В даному випадку йдеться про використання комп’ютерів і програм, що підвищують ефективність роботи; матеріалів для вправ і практичної роботи, керівництв і Інтернет джерел; мереж для цілей управління.
Впровадження компетентнісного підходу до стандартизації змісту освітніх галузей є, на думку багатьох міжнародних експертів, одним із ключових моментів розробки стандартів освіти. В основі поняття компетентності лежить ідея виховання компетентної людини та працівника, який має не лише необхідні знання, професіоналізм, високі моральні якості, а й вміє діяти адекватно у відповідних ситуаціях, застосовуючи ці знання і беручи на себе відповідальність за певну діяльність.
Отож, формування педагога нового типу – ініціативного, мислячого, креативного, духовного, самокритичного – можливе лише за умови наближення навчання у вищому навчальному закладі до реальної професійної діяльності. Адже становлення педагога визначається в першу чергу постійним удосконаленням його професійних (інструментальних, міжособистісних, системних і спеціальних) компетенцій. Тому змінюється методика проведення семінарських, практичних, лабораторних занять із педагогічних дисциплін, бо вища педагогічна школа покликана озброювати майбутніх учителів основами прикладного педагогічного аналізу як одного з видів аналітичної педагогічної діяльності.
Список використаних джерел
1. Гушлевська І. Поняття компетентності у вітчизняній та зарубіжній педагогіці / І.Гушлевська // Шлях освіти. – 2004. – № 3. – С. 3-5.
2. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / Н. М. Бібік, Л. С. Ващенко, О. І. Локшина та ін.; Під заг. ред. О. В. Овчарук. – К.: „К.І.С.”, 2004. – 112 с.
3. Овчарук О.В. Перспективи впровадження компетентнісного підходу у зміст освіти в Україні / О.В.Овчарук // Педагогічна думка. – 2004. – № 3. – С. 3-7.
4. Шолохович В. Ф. Информационные технологии обучения // Информатика и образование. – 1998. – № 2. – С. 5-13.