Ковальчук С.А. ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГА – ПРІОРИТЕТНЕ ЗАВДАННЯ ПРОЦЕСУ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ

Ковальчук Сніжана Аркадіївна
студентка природничо-технологічного факультету ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», kovalchyk@ukr.net

ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГА – ПРІОРИТЕТНЕ ЗАВДАННЯ ПРОЦЕСУ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ

Однією з найважливіших особливостей нашого часу є перехід розвинутих країн світу від постіндустріального до інформаційного суспільства. Система освіти цього суспільства покликана розв’язати принципово нову глобальну проблему – підготувати людину до життя і діяльності в зовсім нових для неї умовах інформаційного світу. Саме у закладах освіти молодь набуватиме необхідні знання про нове інформаційне середовище, інформаційну культуру й новий інформаційний світогляд. Швидкі темпи розвитку й застосування інформаційних та телекомунікаційних технологій суттєво впливають на процес інформатизації освіти. Пріоритетним завданням цього процесу інформатизації освіти є підготовка педагогічних кадрів до успішного використання новітніх технологій, тобто формування у вчителів інформаційної компетентності.
Підготовка викладача в умовах модернізації освіти повинна відображати перспективні тенденції розвитку інформаційних та інноваційних педагогічних технологій у сфері фундаментальної, випереджаючої, відкритої і безперервної освіти. Основною метою педагогічної освіти сьогодні є підготовка педагога відповідного рівня і профілю, конкурентоздатного на ринку праці, компетентної та відповідальної людини, що вільно володіє своєю професією та орієнтується в суміжних областях знань, здібної до ефективної роботи за фахом на рівні світових стандартів, готової до постійного професійного зростання, соціальної та професійної мобільності.
Однією з складових професійної компетентності вчителя, важливість якої обумовлена сьогодні змінами в освіті, викликаними розвитком інформаційних технологій, є компетентність у сфері інформаційно-комунікаційних технологій.
Зазначимо, що поняття компетентнісної освіти прийшло до нас із зарубіжних країн, де цей напрям дослідження активно розвивається як у теорії, так і на практиці. Так, наприклад, у 1997 році в рамках Федерального статистичного департаменту Швейцарії та Національного центру освітньої статистики США й Канади було започатковано програму „Визначення та відбір компетентностей: теоретичні й концептуальні засади” (скорочена назва „DeSeCo”).
Аналіз сутності зазначеного феномена, характеристику його складових знаходимо у дослідженнях вітчизняних науковців - уміння вчитися як ключова компетентність загальної середньої освіти розкрита О.Савченко; сучасні тенденції розвитку змісту освіти у зарубіжних країнах аналізувалися О.Овчарук та Я. Кодлюк. Окремий напрям складають дослідження, які стосуються розкриття змісту, структури та шляхів формування професійної компетентності майбутнього педагога [1].
Стрімке зростання інформатизації суспільства, швидкий розвиток науки, техніки і виробництва потребують якісного зростання інтелектуального потенціалу сучасної людини, а відтак – модернізації змісту, форм і методів професійної підготовки майбутніх педагогів. Одним із стратегічних напрямків реформування вітчизняної освіти є компетентісний (особистісно орієнтований за своєю природою) підхід.
Швидке входження України в європейський та світовий простір характеризується запозиченням світових та європейських стандартів. Сьогодні формування освітніх цілей відбувається не на рівні держав, а на міждержавному, міжнаціональному рівнях, коли основні пріоритети й цілі проголошуються в міжнародних конвенціях та документах і є стратегічними орієнтирами міжнародної спільноти [1]. Кожна держава формує свою освітню політику, спрямовану на інтеграцію у міжнародне співтовариство. Це спричиняє необхідність перегляду й реформування системи освіти, оскільки вона не відповідає вимогам сучасного суспільства. Запровадження нових підходів до освітніх навчальних програм розпочалось в 50–х роках ХХ століття, коли виникла необхідність не лише володіти знаннями, а й вміти використовувати їх на практиці.
Оскільки в Україні відбувається реформування освіти, то, відповідно, здійснюється спроба модернізації освітніх моделей. Науковці, педагоги, психологи, методисти ведуть мову про зміну всієї парадигми вищої освіти, зокрема, зміни методів навчання, оцінювання, зміни ролі викладача, а отже, методів забезпечення якості навчального процесу. Варто зазначити, що зміни у підходах до навчання насамперед стосуються необхідності відмови від знаннєвої парадигми, оскільки:
 сама по собі інформація втрачає вагу, якщо не має прикладного характеру, тоді як здобування інформації стало пріоритетним у діяльності людини;
 відпадає необхідність перевантажувати пам’ять певними знаннями, зростає потреба вміти користуватися ними [4].
Крім того, виникає необхідність у самоосвіті; студенти повинні свідомо й розумно оцінювати отриману в процесі навчання інформацію, творчо використовувати її у професійній діяльності. Є.Полат наголошує, що „... постіндустріальне суспільство, на відміну від індустріального кінця ХIХ - середини ХХ століть, значно більше зацікавлене в тому, щоб його громадяни були спроможні активно діяти, приймати рішення, гнучко адаптовуватися до умов життя, що постійно змінюється” [3].
У процесі навчання передбачено розв’язування компетентнісних задач, які є важливим складником інноваційності системи навчання. У відповідній діяльності учнів можна виокремити такі етапи:
 визначення, ідентифікація даних: учень намагається зрозуміти умову задачі, ідентифікувати поняття, деталізує запитання, знаходить у тексті задачі відомості та дані, задані в явному чи неявному вигляді;
 пошук даних: учень формує стратегію розв’язування задачі, планує свою роботу щодо виконання завдань, добирає умову для пошуку додаткових даних, співставляє результати пошуку з метою, здійснює пошук даних в Інтернеті;
 управління: учень (група) структурує потрібні дані для пошуку розв’язку;
 інтеграція: учень (група) порівнює й співставляє відомості з кількох джерел, виключає невідповідні та несуттєві відомості;
 оцінювання: учень (група) встановлює взаємозв’язки між отриманими даними, будує модель явища, досліджує й оцінює його з використанням знайдених або розроблених критеріїв, формулює судження та рекомендації;
 створення: учень (група) враховує особливості призначення під сумкового документа, добирає середовища опрацювання даних, стисло й логічно грамотно викладає узагальнені дані, обґрунтовує свої висновки;
 передавання повідомлень: учень (група) у разі потреби архівує дані, адаптує повідомлення для конкретної аудиторії, створює акуратний і презентабельний підсумковий документ [2].
За матеріалами Міжнародної комісії Ради Європи компетентності розглядаються як загальні або ключові, базові вміння, фундаментальні шляхи навчання, основні кваліфікації, навчальні вміння або навички, ключові уявлення, опори, або опорні знання [3]. При цьому всі дослідники пропонують виділити сукупність найбільш інтегрованих, основних, ключових компетентностей, формування яких повинно здійснюватися у процесі неперервної освіти та, у першу чергу, стати пріоритетним завданням усіх навчальних закладів.
Отже, формування інформаційної компетентності включає в себе засвоєння досвіду діяльності на основі емоційно-ціннісного орієнтування особистості і пов’язане з різними видами інформаційної діяльності учнів та студентів.
Список використаних джерел
1. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / Н. М. Бібік, Л. С. Ващенко, О. І. Локшина та ін.; Під заг. ред. О. В. Овчарук. – К.: „К.І.С.”, 2004. – 112 с.
2. Математика. Інформатика : методичні рекомендації МОН України щодо організації навчального процесу в 2017/2018 навчальному році; оновлені на компетентнісній основі навчальні програми 5–9-х класів; методичні коментарі провідних науковців щодо впровадження ідей Нової української школи. — К. : УОВЦ «Оріон», 2017. — 96 с.
3. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования: Учеб. пос. для студ. пед. вузов /Под ред. Е.С.Полат. – М.: Академия, 2003. – 272 с.
4. Овчарук О.В. Розвиток компетентнісного підходу: стратегічні орієнтири міжнародної спільноти // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи / О.В.Овчарук. — К.: „К.І.С.”, 2004. — 112с.