Грибок Є.О. ЗНАЧЕННЯ ТЕРМІНОЛОГІЇ ЕЛЕКТРОТЕХНІЧНОГО НАПРЯМУ В МАЙБУТНІЙ ПРОФЕСІЙНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Будь-яке досягнення в науково-технічному прогресі в одній країні в сучасних умовах незабаром стає досягненням всієї людської цивілізації. Це, по-перше, потребує впровадження нових термінів у мову, носії якої зробили відповідне наукове відкриття. А по-друге, ставить питання перед носіями інших мов – як саме передати ці терміни засобами їхньої мови.
Що ж таке термін та які його основні характеристики?
У термінознавстві поки ще немає загальноприйнятого визначення поняття «термін», хоча існує чимало спроб це зробити. Складнощі полягають у тому, що термін є об’єктом дослідження кількох наук (логіки, лінгвістики, термінознавства тощо), і кожна з них намагається побачити ті ознаки в терміні, що є суттєвими саме з її погляду.
Деякі дослідники вважають, що термін – це іменник або іменникове сполучення, що позначає професійне поняття й призначене для задоволення специфічних потреб спілкування у сфері певної професії. Але погодитися з такою думкою важко через те, що, наприклад, у музичній термінології термінами є й прислівники (легато, анданте тощо). Відомий термінолог В.М. Лейчик сформулював визначення терміна як лексичної одиниці певної мови для спеціальних потреб, що позначає спільне поняття наукової теорії певної галузі знання або діяльності. У цьому визначенні підкреслюється, що термін це виключно лексика мови для спеціальних потреб. Наведемо ще одну дефініцію терміна. «Термін – це мовний знак, що позначає спеціальне поняття у відповідній системі понять». Автор цього визначення – В.Д. Табанакова – уважає, по-перше, що будь-яка частина мови, будь-який символ, цифра, літера можуть бути термінами, по-друге, вказує на суттєву ознаку терміна – системність, що відрізняє термін від не терміна. Сучасна мова науки й техніки висуває до термінів такі вимоги :
1. Системність. Термін називає поняття й займає конкретне місце в певній системі понять, яка є відбиттям або наукової теорії, або технічної класифікації, або узагальненої ідеї в певній галузі знання.
2. Однозначність. Термін має називати тільки одне наукове або технічне поняття, а поняттю має відповідати тільки один термін. У своєму термінополі термін є однозначним, тому що поле відіграє для терміна таку ж роль, що контекст для загальновживаної лексики.
3. Мотивованість. Це така мовна форма терміна, яка допомагає зрозуміти поняття, яке він позначає, без звертання до тлумачного термінологічного словника. Ця вимога не відіграє головну роль, проте сприяє кращому усвідомленню та запам’ятовуванню терміна. За мовною формою термін може бути повністю мотивованим (кружалко, трикутник, провідник, обмежувач), частково мотивованим (мандрівна хвиля, електролітний хвильовказ, перемикач, гіротроп, розвилкуватий) і немотивованим (клема, патрон, вапа, іскра, отвір).
1. Точність. Терміни мають бути точними. Але у термінознавстві існує поняття «хибно мотивований термін». Такі терміни створюються з різних причин: хибне знання; зміна ознак поняття; перенесення назви предмета на інший предмет, що має подібні, але інші ознаки; свідоме прагнення притаїти знання дійсних ознак предмета.
2. Відсутність синонімів. Терміни-синоніми в одній терміносистемі можуть заважати взаєморозумінню фахівців.
За формальною структурою терміни розподіляються на такі групи:
а) терміни – кореневі слова: вал, блок, рух, струм, дріт;
б) терміни – похідні слова: переобладнання, кручення, уземлювання, тисковий, перенапруга, ізометричний, сприймання, постачання, опоровність;
в) терміни – складні слова: самонагрів, вогнестійкість, тепловидатність, позаполюсовий, високовольтний;
д) терміни – словосполучення: амплітуда коливання, відтискний вал, змінний струм, автоматичне блокування, струменеве вимірювання;
е) терміни – абревіатури: МГД генератор (магнітогідродинамічний) [4].
Коли вчений хоче позначити нове поняття, він починає шукати відповідне слово. Проблема пошуку є досить серйозною, бо кожний новий термін, запроваджений у ту чи іншу галузеву терміносистему, має бути вдалим і гармонійним. Уважається за краще обирати такий термін, який годен створювати похідні слова. Якщо відповідний еквівалент не знайшли, тоді запозичують відповідне слово з іншої мови. Отже, нові терміни утворюють або шляхом використання внутрішніх ресурсів мови, або шляхом запозичення.
Л.А. Васенко вказує на два основні способи, що створюють науково-технічні терміни за допомогою внутрішніх ресурсів мови:
1. Заміна значення. Вона може відбуватися: а) шляхом зміни значень слів літературної мови. Наприклад, звичайне слово хвиля означає водяний вал, що утворюється від коливання водної поверхні; фізичний термін хвиля – коливальний рух у фізичному середовищі; б) шляхом заміни значень термінів, запозичених з інших галузей науки й техніки; наприклад: біологічний термін кліщі означає кінцівки тварин; в електротехніці цей термін має інше значення – прилад для закріплення та роз’єднання.
2. Зміна структури:
- утворення похідних термінів за допомогою префіксів та суфіксів: скручування, намагніченість, випростувач, жильниковий, запломбування, випромінювання, перенапруження, променевий, обмежувач, іонізація;
- утворення складних термінів, наприклад: двофазний,
малопотужність, тепловидатність, коротко-ланковий, ізометричний;
- утворення термінологічних сполучень: силова лінія, електричний градус, відтискний вал, закон віддалей, коливний рух, автоматичне блокування;
- утворення термінів-абревіатур: КХ – короткі хвилі, ПК – персональний комп’ютер.
Наукова термінологія має досить високу здатність сприймати іншомовні запозичення. Вони формують спільний лексичний фонд у різних мовах, що сприяє взаєморозумінню фахівців, які розмовляють різними мовами.
Під час запозичень нових термінів з мови джерела завжди постає питання: просто запозичити термін, переписавши його за правилами орфографії рідної мови чи зберігши його оригінальне написання; чи перекласти цей термін рідною мовою буквально чи описово.
Запозичення може бути повним або частковим: при повному запозичується як внутрішня, так і зовнішня форма терміна. Потім іншомовне слово адаптують до фонетичних та морфологічних особливостей мови-реципієнта: регулятор, канал, кіловат, контакт.
Основним способом часткового запозичення є калька, тобто буквальний переклад елементів слова з однієї мови іншою. Калька буває повною або частковою. Повна калька – це послідовний переклад усіх елементів слова; наприклад, переклад з латинської мови російського слова hydrogenium – водовод (корінь hydr- відповідає -вод-, корінь -gen- – кореню -pod-). Часткова калька - це переклад не всіх елементів слова; наприклад, переклад цього латинського слова українською: hydrogenium - водень (корінь -hydr- як і в російській відповідає кореню -вод-, а відповідника латинському кореню -gen- в українській мові немає, проте є свій суфікс -ень-).
Формування мовно-професійної обізнаності фахівців будь-якого профілю становить одну з важливих проблем сучасної професійної освіти. Це зумовлене кількома чинниками (підвищені вимоги до якісної підготовки спеціалістів у наш час, фахівців нової генерації – висококваліфікованих, мовнокомпетентних у своїй професійній діяльності, із глибокими знаннями української мови, призначеної для задоволення професійних потреб і досконале володіння своєю професійною термінологією).
Мовно-професійна компетентність безпосередньо пов’язана з проблемою становлення, нормалізації та кодифікації української національної термінології, яка вступила в новий етап свого розвитку. У процесі роботи з термінологією певної галузі необхідно ознайомитися з тими процесами й змінами, котрі відбуваються в національній термінології під впливом мовних і позамовних чинників.
Отже, науково-технічні терміни як мовні знаки, що репрезентують поняття соціальної, професійної галузі науки та техніки, становлять суттєву складову науково-технічних текстів.
Список використаних джерел
1. Васенко Л.А. Фахова українська мова: навчальний посібник / Васенко Л.А., Дубічинський В.В., Кримець О.M. – K.: Центр учбової літератури, 2008. – 272 с.
2. Дьяков А.С. Основи термінотворення / Дьяков A.C., Кияк Т.Р., Куделько З.Б. – K.: Академія, 2000. – 208 с.
3. Наконечна Г.В. Українська науково-технічна термінологія / Наконечна Г.В. – Львів: Кальварія, 1999. – 110 с.
4. Шелудько І. Російсько-український словник технічної термінології / І. Шелудько, Т. Садовський. – K., 2010. – 422 с.