Брага А.Д. ОСОБЛИВОСТІ УСНОГО СПІЛКУВАННЯ

Брага Андрій Дмитрович
студент механіко-машинобудівного факультету ДВНЗ «Криворізький національний університет», emotional.andrusha18@gmail.com

ОСОБЛИВОСТІ УСНОГО СПІЛКУВАННЯ

Мова – невід'ємна частина соціального буття людей, необхідна умова існування людського суспільства. Вона є необхідною умовою пізнавальної діяльності людини. Завдяки мові людина засвоює, набуває знання й передає їх. Людина, будучи за своєю природою істотою соціальною, не може жити поза зв'язком з іншими людьми: вона повинна радитися, ділитися думками, шукати порозуміння тощо. Загалом мова має основоположне значення в становленні людської особистості.
Серед різного роду людських справ, дій існує й мовна діяльність, яка є найскладнішою і найпоширенішою. Вода передає, супроводжує, а іноді формує, складає основу будь-якої іншої діяльності людини (виробничої, комерційної, фінансової, наукової, управлінської тощо). Мовна діяльність виражається зокрема в усній формі.
Усне спілкування – це форма реалізації мовної діяльності за допомогою звуків, що являє собою процес говоріння. Це найперша форма мови, вона виникла набагато раніше письма. Матеріальною формою усного мовлення є вимовлені звуки, що виникають в результаті складної діяльності органів вимови людини. З цим явищем пов'язані багаті інтонаційні можливості усного мовлення. Інтонація створюється мелодикою мови, інтенсивністю (гучністю) мови, тривалістю, наростанням або уповільненням темпу мови й тембром проголошення. В усному мовленні велику роль відіграють місце логічного наголосу, ступінь чіткості вимови, наявність або відсутність пауз. Усне мовлення володіє таким інтонаційним різноманітністю, що може передати все багатство людських почуттів, переживань, настроїв.
За допомогою усного мовлення спілкування й обмін думками відбувається безпосередньо. Уживається побутова й діалектна лексика, слова розмовно-просторічного характеру, своєрідні фразеологізми.
Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в ній здебільшого вживаються прості речення, часто – неповні. У складних реченнях переважає сурядність. Зв'язок речень переважно безсполучниковий. Рідко вживаються дієприкметникові й дієприслівникові звороти. Речення усної мови часто не вкладаються в звичайні синтаксичні рамки [1].
Усна форма мови характеризується спрямованістю на співрозмовника, її сприйняття адресатом при безпосередньому спілкуванні відбувається одночасно по слуховому й по зоровому каналах. Тому усне мовлення супроводжують, підсилюючи її виразність, усілякі екстралінгвістичні й паралінгвістичні (тобто невербальні) засоби спілкування: жести, міміка, пози, просторове розташування партнерів, вираз очей.
Однією з особливостей усного мовлення є відсутність можливості повернутися в якийсь певний момент мовлення ще раз, у силу чого мовець змушений мислити й говорити одночасно, тому усному мовленню можуть бути властиві: неплавність, фрагментарність, розподіл єдиного речення на кілька комунікативно-самостійних одиниць.
Оскільки усному мовленню властива словесна імпровізація, то – залежно від різних обставин – усне мовлення може бути більш-менш гладким, плавним, уривчастим. Уривчастість виражається в наявності мимовільних, більш тривалих (порівняно з іншими) зупинок, пауз (між словами, реченнями), у повторенні окремих слів, складів, звуків.
Непідготовлене усне мовлення характеризується спонтанністю. Висловлювання формується поступово, порціями, у міру усвідомлення того, що сказано, що слід сказати далі, що треба повторити, уточнити. Мовець постійно стежить за тим, щоб його мова була логічна й зв’язна, вибирає відповідні слова для адекватного вираження своєї думки.
Підготовлене мовлення відрізняється продуманістю, більш чіткою структурною організацією, композиційною завершеністю й більш суворим дотриманням літературних норм.
Для усного мовлення характерна надмірність, тобто повтори слів, словосполучень, речень, частіше повтори думок, коли використовуються близькі за значенням слова, інші, співвідносні за змістом конструкції. Це пояснюється умовами створювання усного тексту, прагненням донести до слухачів певну інформацію.
Отже, для усного спілкування визначальним є: безпосередня наявність адресата, замкнена цілісна комунікативна ситуація, складниками якої є комуніканти й текст, невербальні засоби спілкування, інтонація, емоційність та експресивність. Головна складність в оволодінні усним спілкуванням є необхідність і вміння визначити на слух (навіть інтуїтивно) доцільність чи недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мовлення в кожній окремій ситуації [2].
Список використаних джерел
1. Види усного ділового спілкування [Електронний ресурс]. – 2011. – Режим доступу до ресурсу: http://osvita.ua/vnz/reports/dilovodstvo/24229/.
2. Шевчук С. В. Українська мова за професійним спрямуванням : підручник / С. В. Шевчук, І. В. Клименко. – 3-тє вид., виправ. і доповнен. – К. : Алерта, 2012. – 696 с.