Зінченко А.В. МОВА ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ ЯК РІЗНОВИД ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Зінченко Андрій Вікторович
студент механіко-машинобудівного факультету ДВНЗ «Криворізький національний університет», andrej172737@i.ua

МОВА ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ ЯК РІЗНОВИД ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Останнім часом зростає інтерес до української мови як державної. Молодий спеціаліст із вузівською освітою сьогодні повинен добре знати українську мову й використовувати її при виконанні службових обов`язків. Адже глибокі знання професійної мови допоможуть краще оволодіти фахом, підвищити ефективність праці, зміцнити ділові стосунки партнерів, адже мова визначає культуру й компетентність фахівця.
Мова професійного спілкування (професійна мова) – це функціональний різновид української літературної мови, яким послуговуються представники певної галузі виробництва, професії, роду занять. Як додаткова лексична система професійна мова, не маючи власної специфіки фонетичного та граматичного рівнів, залишається лексичним масивом певної мови.
Отже, фахова мова – це сукупність усіх мовних засобів, якими послуговуються у професійно обмеженій сфері комунікації з метою забезпечення порозуміння між людьми, які працюють у цій сфері. Особливості її зумовлюють мета, ситуація професійного спілкування, особистісні риси комуніканта й реципієнта (мовна компетенція, вік, освіта, рівень інтелектуального розвитку). Залежно від ситуації й мети спілкування, доречно й правильно добираються різноманітні мовні засоби висловлення думки: лексичні, граматичні, фразеологічні тощо.
У системі фахових мов можна виділити такі підвиди фахової мови, як: медична мова, економічна, юридична, мова реклами, спорту, високих технологій тощо. Із виникненням нових галузей науки та знань і швидким розвитком технологій виникає потреба створення спеціальної лексики, що і стає основою формування та зародження нових фахових мов.
Класифікуючи фахові мови, кількість яких невпинно зростає разом із відкриттям нових галузей знань та появою нових спеціальностей, лінгвісти застосовують так званий «горизонтальний» або «вертикальний» підходи. За «горизонтальним» принципом фахові мови поділяються саме на основі різноманіття галузей, у яких вони вживаються (наприклад, класифікація за трьома загальноекономічними рівнями – добування ресурсів, виробництво, послуги; або за десятьма науково-теоретичними класами – філософія, мистецтво, географія, математика та ін.). При «вертикальній» класифікації мовознавці намагаються врахувати внутрішню диференціацію фахової мови, виокремивши користувачів мови, типові комунікативні ситуації, мовні особливості та форму існування (усна/писемна). Так німецький мовознавець Вальтер фон Хан розрізняє «теоретичну» фахову мову (мова науковців та дослідників, яка існує переважно в писемній формі й оперує формалізованими мовними засобами, що включають спеціальну термінологію, номенклатуру, символи та формули), «розмовну» фахову мову (мова, яка використовується в типових комунікативних ситуаціях усного спілкування між фахівцями, а тому включає як професійно-орієнтовні, так і загальновживані мовні засоби) і «робочу» фахову мову (мова працівників виробництва, керівництва та споживачів продукції певної галузі, що існує в усній або письмовій формі й характеризується найбільшою кількістю загальномовних засобів).
Усі лексичні одиниці фахових текстів переділяються на чотири різновиди:
1) терміни певної галузі, що мають власне значення;
2) міжгалузеві загальнонаукові терміни;
3) професіоналізми;
4) професійні жаргонізми (які не є точними та однозначними).
Терміни – це спеціальні слова або словосполучення, що дають точне визначення чи пояснення предметам, явищам, діям з будь-якої галузі знання – науки, культури, техніки, політики, економіки. Терміни мають точне, конкретне значення й тому позбавлені образності, емоційно-експресивного забарвлення. Значення термінів зафіксовані в державних стандартах, спеціальних словниках, довідниках. Ось чому вони (терміни) і повинні вживатися лише в зафіксованому значенні. Слід уникати використання застарілих, нестандартних термінів, що перейшли до повсякденного вжитку і втратили своє термінологічне значення. Це ускладнює розуміння змісту документа. Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має свою термінологію.
Професіоналізм – слово або вислів, уживаний у певному професійному середовищі, вони властиві мові певної професійної групи. У межах одного колективу, однієї спеціальності може народжуватися безліч нових професіоналізмів. Нові слова виникають за рахунок словоскладання, нових префіксів та суфіксів.
Справжній фахівець повинен мати сформовану мовну й мовленнєву комунікативну компетенції.
Мовна професійна компетенція – це сума систематизованих знань норм і правил літературної мови, за якими будуються правильні мовні конструкції та повідомлення за фахом.
Мовленнєва професійна компетенція – це система умінь і навичок використання знань під час фахового спілкування для передавання певної інформації.
Оволодіння професією розпочинається з вивчення певної кількості загальних і професійних знань, а також оволодіння основними способами розв`язання професійних завдань, тобто володіння фаховою мовою.
Володіти фаховою мовою – це вільно використовувати всі лексичні засоби даного фаху, дотримуючись стилістичних, лексичних, граматичних та інших норм спілкування, знати специфічні назви, терміни відповідної сфери та використовувати всі знання на практиці.
Функціонувавання фахової мови забезпечує докладно визначена термінологія. Словник професійних текстів містить вузькогалузеві лексеми, міжгалузеві наукові терміни, номенклатурні назви, професійний жаргон і загальновживані лексеми Рівень абстракції фахової мови залежить від рівня насиченості тексту термінологією.
Фахова мова, що обслуговує конкретну сферу чи галузь знань, відрізняється від загальновживаної наявністю системи термінів, що притаманні саме цій галузі. Фахові мови разом із загальновживаною, діалектами, професійними жаргонами та іншими субваріантами мови утворюють систему загальної, або національної мови. Фахова мова будується на основі загальновживаної й знаходиться з нею в постійному взаємозв'язку. Для фахової мови характерним є наявність фахової лексики та іноземних слів, які за межами фахової сфери, котру вона обслуговує, є маловживаними або вживаються з іншим чи спеціальним значенням. Також на граматичному, синтаксичному та прагматичному рівнях фахова та загальновживана мови можуть мати певні відмінності.
Говорячи про історію дослідження фахових мов, можна зазначити, що до початку XIX ст. більшість спроб наукового аналізу фахових мов зводилися до дослідження професійної лексики, якою користувалася та чи інша мова. Деякий час лінгвісти зацікавилися також синтаксисом та композиційно-структурними ознаками фахових (зокрема технічних) текстів. Проте зараз з’явилася тенденція розглядати фахові мови в їх цілісності, звертаючи увагу на комунікативно-функціональні особливості спілкування в межах певного фаху, і враховувати зв’язок тих мовних засобів, які забезпечують комунікацію між спеціалістами, що працюють у певній сфері професійної діяльності, а також уживаються при їх контакті з людьми, які не є фахівцями в цій сфері, та з метою популяризації фахової інформації серед неспеціалістів.

Список використаних джерел
1. http://pidruchniki.com/1376102540601/dokumentoznavstvo/mova_profesiynogo_spilkuvannya_movna_movlennyeva_komunikativna_kompetentsiyi
2. https://www.turkaramamotoru.com/uk/Фахова-мова-485210.html
3. https://studfiles.net/preview/5291067/page:3/
4. http://studentam.net.ua/content/view/8868/