Бєляєва Н.В. ФОРМУВАННЯ ІМІДЖУ КЕРІВНИКА ЯК ЙОГО ПРОФЕСІЙНОГО РЕСУРСУ

Глибинні зміни в політичному та соціально-економічному житті України, утвердження гуманістичних тенденцій та вектору на децентралізацію управління у різноманітних галузях вимагає змін у підготовці управлінських кадрів, зокрема майбутніх менеджерів. Переорієнтація такого характеру ставить опору на розвиток особистісної, морально-духовної сфери майбутнього керівника, на формування його іміджу як професійного ресурсу для успішного здійснення управлінської діяльності.
У контексті нашого дослідження звертають увагу праці провідних вітчизняних і зарубіжних теоретиків та практиків із питань менеджменту, особистості менеджера: Пітера Ф. Друкера, Дж. Кейнса, Е. Мейо, Лі Якокки, М. Бесєдіна, Є. Ходаківського, Ф. Хміля та ін.
Ефективність управлінської діяльності доцільно розглядати через призму ресурсного підходу, оскільки методологічні засади ресурсного підходу вперше були сформульовані саме у класичних роботах з економічної теорії прибутку та конкуренції Д. Рикардо, Й. Шумпетера, Е. Пенроуз, М. Портера.
У 1990 рр. ресурсний підхід сформувався як новий науковий напрям теорії стратегічного управління й отримав теоретичне обґрунтування у фундаментальних працях Б. Вернерфельта, Р. Гранта, В. Катькала, Д. Колліза, Г. Пізано, Д. Тіса, Г. Хамела, Е. Шуена та інших.
У політичних та соціологічних науках засади ресурсного підходу розробляли Т. Заславська, В. Ледяєв, В. Радаєв, Н. Тихонова, О. Третьяк та інші науковців, які розкрили сутність ключових понять «ресурси» і «здатність».
Питання особистісних та професійних ресурсів менеджера частково підіймалися у роботах Дж. Гіббсона, М. Дафта, Л. Джуєлл, Дж. Нюстром, а також Л. Карамушки, Л. Кочеткової, Є. Уткіна.
С. Микитюк влучно конкретизує, що ресурсний підхід вимагає не тільки сформованості певної якості індивіда, знань його особливостей, а й розглядати людину як особистість, яка має певні потенційні можливості, котрі можуть бути реалізовані за певних умов, бачити особистість у майбутньому в плані перспективи реалізації потенційного з метою позитивних нових якісних змін. Такий контекст розгляду є особливо актуальним для професії менеджера [4].
Л. Нечаюк і Н. Телеш зазначають, що кожен менеджер повинен уміти володіти собою, оцінюючи це як унікальний ресурс, що таким чином підтримує продуктивність управлінської діяльності [6].
У межах нашого дослідження розглядаємо імідж керівника як його професійний ресурс, необхідний для професійної управлінської діяльності.
Сутність іміджу як категорії вивчається на стику наук. Активно вивчають природу, структуру та фактори формування іміджу фахівці з менеджменту та маркетингу (А. Андерсон, Б. Джи, П. Друкер, Т. Бурцева, В. Шкардун, Р. Фішер), соціологи та політологи (С. Ананьєва, А. Бінецький, С. Лісовський), психологи (В. Лозниця, О. Перелигіна, Г. Почепцов, В. Шепель). Зокрема, теоретичні засади аналізу іміджу як соціального явища розробили К. Брянцева й Д. Гавра. Соціологи займаються дослідженням іміджу як системи соціального програмування духовного життя й поведінки суб’єктів (І. Федоров), механізму соціального управління (Т. Клімова), розглядають імідж з позиції теорії соціальних статусів і ролей (О. Козлова, М. Буланова) та розробляють алгоритм його формування (М. Широкова).
Відповідність ділового іміджу професійній діяльності фахівця – це довгостроковий внесок у професійний і особистий успіх.
Слово «імідж» (англ. image, від лат. imago – «образ, вигляд») – цілеспрямоване формування образу (обличчя, предмета, явища) з метою емоційно-психологічного впливу. Імідж – це «візитна картка», створювана нами для інших, враження, яке ми розраховуємо викликати у оточення [3, с. 89].
Нині імідж визначається у міжгалузевому контексті як ефективна форма свідомої чи позасвідомої передачі та сприйняття інформації про найрізноманітніші об’єкти: осіб і колективи, речі й організації, що спрощує та при правильному застосуванні можливостей категорії іміджу гармонізує сферу соціальної комунікації. Імідж має здатність концентровано передавати та формувати враження про його носія, акцентуючи бажані для нього якості й характеристики.
Так, Д. Ольшанський, який стверджує, що “імідж – не просто психічний образ свідомості як відображення реальності. Це спеціально змодельоване цілеспрямоване “відображення відображення”, тобто відображення образу, який вже створений професіоналами на основі деякої реальності” [7, с. 287].
Дослідженню специфіки іміджу вчителя присвячені роботи Л. Мітіної, яка виділила у його структурі зовнішні, процесуальні і внутрішні компоненти. До зовнішньої складової нею були віднесені: міміка, жести, тембр і сила голосу, одяг, хода, манери. Ми погоджуємось з її думкою про те, що зовнішній вигляд викладача може створити робочий, або неробочий настрій в учнів, допомагати чи заважати в роботі, полегшувати чи утруднювати спілкування [5].
Процесуальна складова іміджу простежується в процесі спілкування і визначається такими показниками як: професіоналізм, емоційність, виразність та пластичність мовлення. Внутрішній компонент характеризує внутрішній світ людини, його духовний та інтелектуальний розвиток, цінності та інтереси.
Фахівець-культуролог Н. Барна пропонує структуру особистісного іміджу, у якій провідні компоненти розташовані в напрямі від зовнішніх мінливих проявів до внутрішніх стабільних якостей:
1. Зовнішній вигляд (портретні характеристики): фізичні дані (зріст, вага, фігура), костюм (одяг, взуття, аксесуари), зачіска, манера поведінки і мова, жести, погляд і міміка, особливості голосу, запах.
2. Іміджеві символіка: ім'я, особисті символи (колір, числа, герб, логотип, марка), особиста атрибутика (деталі й ознаки зовнішнього вигляду, що повторюються), символи соціального престижу (гроші, статусу суспільстві, професія, посада тощо).
3. Соціально-ролеві характеристики: репутація (громадська думка про людину, що ґрунтується на особистих досягненнях), амплуа (соціальна роль, яку виконує людина), легенда (історія життя людини, представлена в іміджі).
4. Індивідуально-особистісні властивості: професійно-важливі якості, домінуючі індивідуальні характеристики, стиль взаємостосунків з людьми, пропаговані ідеї, базові цінності [1, с. 132-133].
О. Голік усі якості, що визначають образ керівника в його сприйнятті, розділяє на п’ять характерних груп:
• від природи (здатність легко сходитися з людьми, здатність до співпереживання й розуміння іншої людини);
• від виховання (ввічливість, поважність, скромність і чесність, чуйність і чутливість, такт і терпимість);
• від освіти (логічність, переконливість і грамотність мови з відповідним словниковим запасом і здатністю
• викладати думки);
• від життєвого досвіду (витриманість, проникливість та інтуїція, що дозволяють вловлювати настання передконфліктних ситуацій і вгадувати подальший хід думок співрозмовника);
• від професійної діяльності (специфічна спостережливість й особливе бачення суті справи з відповідним розумінням і професійною оцінкою) [2, с. 14-15].
Формування іміджу керівника може йти двома шляхами: стихійно (спонтанно) або цілеспрямовано. У першому випадку це природний процес, що проходить без зовнішнього тиску, одним з результатів якого є становлення людини як індивідуальності. Керівник виступає тією особистістю, якої він є насправді (або тим, ким йому найлегше бути). Імідж такого роду не вимагає змін у тому випадку, якщо він гармонійно поєднується з особливостями організаційної культури та займаної посади. Другий шлях передбачає активне формування та систему дій, спрямованих на гармонізацію вимог до особистості на керівній посаді та запитів конкретного професійного середовища. На розгляд способів і методів активного іміджетворення керівника будуть спрямовані наші подальші дослідження.

Список використаних джерел
1. Барна Н. В. Іміджелогія : навч. посібник для дистанційного навчання / Н.В. Барна ; за наук. ред. В. М. Бобика. – К. : Університет "Україна", 2007. – 217 с.
2. Голік О.Б. Імідж керівника навчального закладу // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www. irbis-nbuv%2Fcgiirbis_64.exe_016_2013_19_5.pdf
3. Гончаренко С. У. Український педагогічний словник / Семен Устимович Гончаренко. – К: Либідь, 1997. – 376 с.
4. Микитюк С.О. Роль ресурсного підходу в психологічному супроводі навчально-виховного процесу у вищому педагогічному навчальному закладі // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.irbis-nbuv.gov.ua/.../cgiirbis_64.exe? ...
5. Митина Л.М. Психология профессионального развития учителя / Л.М. Митина. – М.: Флинта, 1998. – 276 с.
6. Нечаюк Л.І., Телеш Н.О. Готельно-ресторанний бізнес: менеджмент // Все про туризм. Туристична бібліотека [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tourlib.net/books_ukr/nechauk113.htm
7. Ольшанский Д. В. Политический PR / Д. В. Ольшанский. – СПб. : Питер, 2003. – 544 с. – (Маркетинг для профессионалов)