Варава А.Ю. СУРЖИК – СКАЛІЧЕНА МОВА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

Сучасне суспільство не може існувати без мови – найважливішого засобу спілкування, засобу вираження думок та передачі досвіду сучасникам і нащадкам. Мова – наше національне багатство, тому на перший план постає питання культури мови. Усі здобутки культури в найрізноманітніших галузях науки, виробництва, мистецтва, народного господарства знаходять своє відображення в мові народу.
Невід’ємною ознакою освіченої, всебічно розвиненої людини є висока мовна культура, тобто вміння активно використовувати як знаряддя спілкування сучасну літературну мову з усіма багатствами виражальних засобів та властивими літературній мові нормами.
Мова здається нам чимось звичним і дуже простим, а насправді цей дивний людський феномен надзвичайно складний. Саме тому люди нерідко забувають: знати мову – не означає володіти нею. Звичайно, щоб «порозумітися», достатньо знати 3-5 тисяч слів. Але ж мова народу нараховує сотні тисяч слів (у найбільшому сучасному словникові зафіксовано близько 200 тисяч). Отже, багатство загальнонародної мови повинне виховувати прагнення до багатства індивідуального мовлення.
У словнику лінгвістичних термінів О. Ахматової подано таке визначення культури мови: «Культура мови – це ступінь відповідності нормам вимови, слововживання тощо, установленим для даної мови; здатність наслідувати кращі зразки в своєму індивідуальному мовленні».
Культура мови оцінюється щодо точності, ясності, виразності, стилістичної вправності, майстерності мовця у використанні лексичних, граматичних синонімів, у доборі варіантів висловлювання.
Висока культура мови означає володіння стилістичними багатствами мови, уникнення в мовній практиці газетних штампів, канцеляризмів, діалектизмів, досягнення усної й писемної форм спілкування, які б найповніше, найточніше передавали зміст думки. Мовні стереотипи, недбалість у висловленні – це бідність думки. Для більшості націй Європи літературна мова тією чи іншою мірою віддалена від реальної мовної практики. На регіональні особливості накладаються ще й жаргони різних суспільних і соціальних груп. Широко побутує явище диглосії – використання тим самим мовцем залежно від ситуації різних мов чи діалектів.
На жаль, суржик – давнє явище. Ще наприкінці XIX-XX ст. звучало застереження інтелігенції щодо поширення цієї скаліченої мови Україною як «збитку і згуби слов’янського добра». Характеристики суржику лише негативні: «мішана й ламана мова», «мовний покруч», «здеградована під тиском русифікації форма українського мовлення», «мовний безлад», «низька мова», «кровозмісне дитя двомовності», «бур’ян».
Причинами такого всеохоплюючого впливу однієї мови на іншу науковці вважають цілеспрямовану мовно-культурну політику, тобто мовний тиск однієї мови на іншу, а також велику зовнішню подібність і тісну спорідненість лексичного складу й граматичної системи української й російської мов. Наприкінці XX ст. українські мовознавці, відчувши загрозу тотального розмивання норм української мови, української літератури, розпочали рішучу боротьбу проти наступу суржику. Особливо потерпає від суржику українське мовлення, сфера вимови слів. На думку проф. Л. Масенко, 90% цієї змішаної мови східних українців становлять російські слова, які вимовляють по-українськи.
Суржик – невпорядкована , безсистемна мова, яка руйнує українську мовну систему. Російські елементи входили в українське мовлення під впливом певних політичних, історичних і соціокультурних обставин. З плином часу сформувався різновид українського мовлення, що містить значну кількість російських форм, слів і словосполучень, зовнішньо оформлених нібито за нормами української мови.
Звичайно, процес взаємопроникнення слів із однієї мови в іншу – закономірний процес; значна частина з однієї мови засвоюється, підпорядковується нормам і стає повноправною лексикою іншої мови. Однак, коли слова з чужої мови вживаються бездумно, безсистемно, це засмічує мову.
Сьогодні слово «суржик» почали вживати й у широкому розумінні – як назву здеградованого, убогого духовного світу людини, її відірваності від рідного, як назву для мішанини залишків давнього, батьківського із тим чужим, що нівелює особистість, національно-мовну свідомість… Скалічена мова отуплює людину, зводить її мислення до примітиву. Адже мова виражає не тільки думку. Слово стимулює свідомість, підпорядковує її собі, формує. Суржик в Україні є небезпечним і шкідливим, бо паразитує на мові, що формувалась упродовж віків, загрожує змінити мову.
Список використаних джерел
1. Андрусів С. Страх перед мовою як психокомплекс сучасного українця / С. Андрусів // Сучасність. – 1995. – №7 – 8. – С.148.
2. Антисуржик. Вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити: посібник / за ред. Сербенської О. – Львів: Світ,1994. – С.152.
3. Культура української мови: довідник / за ред. В. Русанівського. – К.: Либідь,1990. – С.304.
4. Розмови про наболіле, або якби ми вчились так, як треба…/ Погрібний А.Г. – К.: Просвіта, 2000. – С.319.
5. Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення / Рябчук М. – К.: Критика, 2000. – С.181.