Бабич В.В.ПОШИРЕННЯ ВЖИВАННЯ НЕНОРМАТИВНОЇ ЛЕКСИКИ СЕРЕД МОЛОДІ

На сучасному етапі, коли відбувається трансформація суспільного життя України, змінюються пріоритети діяльності й розвитку особистості, особливого значення набуває культура спілкування. Криміналізація суспільства, поява в мовленні значної кількості сленгів, жаргонів, використовуваних різними групами, змушує нас серйозно замислитися над проблемою чистоти мови. Ця проблема є ключовою з погляду національної культури, зокрема й мовної. Саме тому проблема культури мови була, є і ще тривалий час буде знаходитися в центрі уваги громадськості.
Аналізуючи досліджувану проблему, ми можемо зробити висновок, що слова книжно-писемної мови доречні в жанрах наукової статті, доповіді й мало вживаються в побутових ситуаціях спілкування й навпаки.
Поняття про культуру мови містить два ступені засвоєння літературної мови: правильність мови, тобто дотримання літературних норм, сприйнятих як «ідеал» або загальноприйнятий, традиційний звичай, та мовна майстерність, тобто не тільки дотримання норм літературної мови, але й уміння дібрати зі співіснуючих варіантів найбільш точний у значеннєвому відношенні, стилістично й ситуативно доречний, виразний [1].
Центральним поняттям теорії культури мови є норма мови. У «Лінгвістичному енциклопедичному словнику» за редакцією В. Ярцевої мовна норма розглядається як «сукупність найбільш стійких традиційних у реалізації мовної системи, відображених і закріплених у процесі суспільної комунікації [1, с. 331]».
У кожній соціальній групі існують свої норми літературної мови, способи вираження форм мовних засобів, що є своєрідним еталоном спілкування. Певною мірою культура мови є виявом соціального життя людей і несе на собі печатку національної своєрідності.
Сьогодні мова ЗМІ розглядається як нормотворчий фактор, що впливає на формування норм сучасної літературної мови, а також на рівень мовної культури. Ми не можемо не відзначити масове введення сленгових маніфестацій розмовного мовлення, результатом якого є зниження мовної культури і, навпаки, зростання експресивності, посилення «особистісного» початку [2].
Ще одна причина, яка на наш погляд, сприяє поширенню ненормативної лексики – демократизація мовної культури. У даному випадку ми маємо кримінальну «вульгарну» лексику, яка поширюється в молодіжному середовищі. Присутність кримінального жаргону в мовленні молоді, на думку Г. Нещименко, свідчить про теперішнє «нездоров’я соціального організму етносу, зокрема про його криміналізацію [2, с. 107]».
Зниженню мовної норми у сфері публічної комунікації сприяє зменшення прошарку інтелігенції, що є потенційним носієм і користувачем літературної мови. Ця обставина негативно відбивається на рівні мовної культури суспільства.
Уживання сленгів найчастіше диктується певним комунікативним наміром, тобто є актуалізованим, функціонально обумовленим, а отже, котрольованою автоцензурою. Наведемо приклади таких сленгових включень: «кинути», «замочити», «навалом», «повний привіт», «таким макаром», «лажу», «жратва», «кумекати», «закидон», «вішати локшину на вуха», «тягтися», «балдєть», «відтягатися», «на стрьомі».
Кримінальний жаргон згодом розчиняється в молодіжному сленгу й іде на периферію мови, і тільки окремі компоненти зберігаються, виконуючи чисту експресивну функцію. Іноді особи з високим рівнем мовної компетенції навмисно допускають мовні вільності, які виконують певну значеннєву чи стилістичну функцію. Для створення атмосфери довіри, симпатії до співрозмовника журналісти останнім часом усе частіше використовують емоційно експресивну лексику. Телебачення й радіо також сприяють поширенню вживання ненормативної лексики.
Негативний вплив на стан мовної культури молоді здійснює прогресуюче зниження якості друкованої продукції. Звичайно, слід звернути увагу й на ступінь освіченості населення. Найчастіше наявність вищої освіти є лише формальним показником і не гарантує володіння нормами літературної мови. Підтвердженням цього слугує зниження чисельності реальних носіїв літературної норми порівняно зі зростанням кількості користувачів мовного феномена. Фактом є й те, що для активного володіння усною літературною мовою необхідний досить високий рівень мовної компетенції.
Ще однією причиною поширення ненормативної лексики серед молоді є виховання в неблагонадійній родині. У процесі формування особистості родина відіграє провідну роль. Тут дитина здобуває уміння й навички спілкування та людського взаєморозуміння, тут закладаються моральні основи та відбувається професійне самовизначення [3]. Дитина копіює й відображає особливості життя оточуючих дорослих людей. Отже, несприятливе середовище, де відсутня система життєвих цінностей, оточує дитину й упливає на неї, тому стає зрозумілим, що вона вбирає в себе усі його недоліки. Соціальна позиція підлітка визначається бажанням бути схожим на своїх батьків. Цим обумовлюється більш лояльне ставлення до вживання ненормативних лексичних одиниць у мовній поведінці підлітків у спілкуванні з однолітками. Часто саме в такий спосіб підлітки намагаються привернути до себе увагу, здаватися дорослішими, демонструвати силу й перевагу над іншими [4].
Отже, молодіжне мовлення останнього десятиліття відрізняється особливою різкістю, брутальністю. Ці прояви мовної вольності характерні для кризових періодів розвитку суспільства. Уживання жаргонів, сленгу стало нормою. З ненормативної лексики майже остаточно знято табу, хоча останнім часом спостерігається зворотна тенденція. Ми вважаємо за доцільне привернути увагу громадської думки до проблеми поширення вживання ненормативної лексики серед молоді та спонукати до дискусії з питання введення лінгвістичної цензури.
Список використаних джерел
1. Лінгвістичний енциклопедичний словник / за ред. В.Н. Ярцева. – М.: Радянська енциклопедія, 1990. – 685 с.
2. Немищенко Г.П. Питання мовнознавства / Г.П. Нещименко // Динаміка мовного стандарту сучасної публічної вербальної комунікації: проблема тенденції розвитку. – 2001. – №1. – С. 98 – 131.
3. Безносова Т.П. Особливості розвитку дитини в неблагополучній родині / Т.П. Безносова // Практична психологія та соціальна робота. – 2002. – №1. – С. 39 – 41.
4. Рання профілактика відхилення учнів: посібник для вчителя / за ред. В.А. Татенко, Т.М. Тітаренко. – К.: Рад. школа, 1989. – 128 с.