Бабанов Л.О.КУЛЬТУРА ТА ЕТИКА УСНОГО ДІЛОВОГО МОВЛЕННЯ

Офіційно-діловий стиль (ОДС) – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об'єктивних стилів; виділяється найвищою мірою літературності. Основне призначення – регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях [4].
Усне ділове мовлення тісно пов'язане з науковим та розмовним стилями мови, а той факт, що більшість людей функціонує в науково-виробничій сфері, призвів до виникнення такого різновиду мови як розмовно-офіційний (професійний), тобто мови, якою спілкуються не в побуті, а у виробничій, освітній, науковій та інших сферах.
Мовленню у сфері управління притаманна низка специфічних особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління – організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники. Характер і зміст інформаційних зв'язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежать від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності. Ці стосунки стабільні й регламентуються чинними правовими нормами.
Усне ділове мовлення налаштоване на відносити двох чи більше осіб, які спілкуються за конкретною темою роботи, бізнесу, укладання документів, домовленість про продаж, обмін та ін. ОДС, маючі певні вимоги до формування висловлювання у писемній формі, накладає на офіційно-ділову лексику вид документа. Тобто змушує дотримуватися певних правил висловлювання думки, а саме стислість, чіткість, офіційність, послідовність, документальність, сувора регламентація тексту та використання певних установлених нормативних висловів.
Так як усне ділове мовлення зумовлює взаємовідносини людей, то воно має певні правила до культури спілкування й застосовується у ділових нарадах публічних виступах, телефонних розмовах тощо. Усі ці види взаємозв'язку людей несуть діловий характер, а тому конфлікти та непорозуміння мають уникатися.
Науковці розробили основні постулати безконфліктного спілкування:
- постулат семантичного зв'язку (наявність загальної теми);
- новизна інформації у викладі точок зору;
- уникання зайвої деталізації;
- постулат детермінізму (знання причинно-наслідкових відношень, явищ, подій);
- постулат тотожності (наявність спільного вихідного погляду для обох співрозмовників);
- обізнаність із минулим;
- прогнозування майбутнього;
- істинність у словах і діях, словах і реаліях.
Дотримуючись цих постулатів ділового спілкування та норм літературної мови, співрозмовники завжди дійдуть згоди й порозуміються [1].
Ділові відносити несуть у собі ціль швидкого да правильного рішення. Тому, другим правилом культури ділової розмови можна назвати стислість та ясність інформації, яка доноситься мовцем до аудиторії, будь то ділова нарада чи публічний виступ. Коротка підготовлена промова зі знанням теми, без зайвої "води" у виступі, зводить нерозуміння аудиторії до мінімуму та не дає зайвих приводів до дискусій. Питання до виступу також мусять нести в собі лаконічність та чіткість заради запобігання конфліктам. Той, хто виступає, мусить не тільки вносити ясність у тему, яка обговорюється, а й дотримуватися таких правил, як:
1. Повага до слухачів та ставлення до них, як до рівних собі.
2. Відсутність емоційно-експресивної лексики.
3. Донесення інформації загальною термінологією, без використання складних зворотів, заради запобігання непорозумінням.
4. Увага до аудиторії та відповіді на питання слухачів.
5. Доцільність інформації.
6. Знання мови й мовна грамотність.
7. Самостійне безшаблонне мислення.
8. Обмін інформацією з аудиторію для якомога кращого розв’язання проблеми.
9. Чесність та подібні моральні аспекти.
Велику роль відіграє на тільки вербальне, а й невербальне спілкування. Жестикуляція, застосування допоміжних засобів, графіків, документів, – усе це додає бесіді характеру офіційності й допомагає якомога краще аудиторії зрозуміти поставлену тему та ідею, яку мовець намагається донести. Використання будь-яких допоміжних засобів під час ділових нарад, офіційних зборів тощо більш ніж допустиме – воно необхідне.
Список використаних джерел
1. Зубков М.Г. Сучасна українська ділова мова / Зубков М.Г. – Харків: Торсінг, 2003. – С. 238¬ – 251.
2. Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: навчальний посібник / Шевчук С.В. – Київ: Алерта, 2008. – С.10 – 12.
3. Глущик С.В. Сучасні ділові папери / Глущик С.В. – Севастополь: Севастопольський національний технічний університет, 2010. – С.11–30.
4. https://ru.wikipedia.org/