Стрижак Ю.О. ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ У ГІМНАЗІЯХ ПОЛТАВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ В КІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Стрижак Юлія Олегівна
викладач англійської мови, Коледж управління, економіки і права Полтавської державної аграрної академії, myenglishday@ukr.net

ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ У ГІМНАЗІЯХ ПОЛТАВСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ В КІНЦІ ХІХ – НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

Сучасний етап розвитку українського суспільства характеризується глибокими соціально-економічними перетвореннями, коли від людини вимагаються не тільки знання і вміння, а й розвинені особистісні якості, які давали б їй змогу активно долучатися до творчої діяльності. Нинішній етап міжнародних зв’язків України, вихід її у європейський та світовий простори, нові політичні, соціально-економічні та культурні реалії вимагають радикальних змін у галузі навчання іноземних мов, статус яких у нашій країні постійно зростає. Іноземна мова є важливим засобом міжкультурного спілкування, вона сприяє вербальному порозумінню громадян різних країн, забезпечує такий рівень їхнього культурного розвитку, який дозволяє вільно орієнтуватись і комфортно почуватись у країні, мова якої вивчається. У зв’язку з цим постає актуальною позиція, за якої здатність зрозуміти представника іншої культури залежить не тільки від правильного використання мовних одиниць, але й від особливих умінь розуміти норми його культури, у тому числі мовленнєвої поведінки у різноманітних ситуаціях спілкування.
У цьому контексті національний досвід іншомовної освіти становить особливу цінність, оскільки на українських землях з давніх часів складалося середовище, сприятливе до опанування іноземних мов. У середніх і вищих навчальних закладах широко використовувалися й вивчалися стародавні й нові європейські та східні мови, розглядалися культурні здобутки інших країн, формувалися традиції іншомовної освіти, що підтверджує давнє європейське підґрунтя й устремління наших предків.
Аналіз стану розробленості проблеми дає підстави стверджувати, що хоча історія розвитку вітчизняної освіти здавна привертала увагу дослідників, її багатогранність переконує в доцільності більш цілеспрямованого розгляду особливостей змісту й процесу, цільової спрямованості й результативності вивчення іноземних мов. За період розбудови національної школи в незалежній Україні сформувалася нова хвиля інтересу до вивчення регіональних особливостей шкільництва в Україні (В. Бобров, І. Курляк, Т. Лутаєва, І. Мартинова, Б. Ступарик, С. Фатальчук, Т. Шушара). Виявлено, що менш дослідженими є особливості викладання в Україні іноземної мови (Н. Борисова, А. Долапчі, Л. Кравчук, Б. Лабінська, Т. Литньова, О. Місечко, І. Мозгова), що обмежує можливості порівняльного аналізу педагогічного досвіду минулого й практики сучасної школи [2, 52]. Практично не дослідженими залишаються особливості вивчення іноземних мов на окремих територіях Російської імперії. Водночас, напрацювання в галузі теорії і практики навчання іноземної мови, здобуті в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., зберігають свою актуальність і вагомість і в перспективі, оскільки можуть стати в нагоді при розгляді багатьох суперечливих питань сьогодення.
Розглядаючи історію гімназійної освіти, зокрема особливості організації навчання іноземних мов, насамперед зробимо кілька загальних зауважень.
Серед багатьох середніх навчальних закладів Російської імперії одне з найпочесніших місць займають гімназії. Такі освітні установи не просто давали можливість після закінчення вступати до університетів, а й виховували творчих, інтелігентних та освічених вихованців. Гімназії кінця ХІХ – початку ХХ ст. поділялися на державні і приватні, а за статтю – чоловічі й жіночі. Створення та функціонування державних гімназій переважно відбувалося в другій половині 50-60-х рр. ХІХ ст. Гімназія – це середній навчальний заклад, в якому надавалась «класична» освіта. Напрям навчання й виховання у ній орієнтувався на гуманітарні навчальні дисципліни, а саме – на вивчення іноземних мов (латинську, іноді – давньогрецьку, а також – французьку й німецьку). Статут гімназій та прогімназій (1864) визначив три типи гімназій: класичні з викладанням двох стародавніх мов, класичні з викладанням латинської мови та реальні без викладання стародавніх мов (з 1871 р. – реальні училища)[4, 96-98].
Законодавчі документи від 1871 р. суттєво змінили систему освіти, зокрема й організацію навчання іноземних мов. Єдиним типом загальноосвітнього середнього навчального закладу, як про це свідчать історико-педагогічні праці (І. Альошинцев, І. Єзерський, С. Фатальчук та ін.), з 1871 року стала класична гімназія, яка згодом набула статусу державної елітарної школи [1, с. 303;]. У ній стародавні мови, як і математика, були головними предметами. Інші предмети, серед яких історія та географія, виконували більше розвивальну функцію. Так, наприклад, у роботі І. Альошинцева наведено навчальний план, де іноземним мовам відводилася велика кількість годин, а саме: латинська мова вивчалася 8 годин у 1-му класі, що становило найбільшу кількість годин серед навчальних предметів, і навіть російській мові з церковнослов’янською було відведено вдвічі менше – 4 години. У другому класі латинську мову слід було вивчати 7 годин, у третьому та четвертому – 5 годин. У п’ятому, шостому та сьомому класах гімназії латинська мова вивчалася по 6 годин. Грецька мова вивчалася з третього класу (5 годин), у четвертому, п’ятому та шостому класі на її вивчення відводилося по 6 годин, а в сьомому класі – 7 годин. Французьку або німецьку мову вивчали з другого класу до шостого по 3 години, тоді як у сьомому класі на ці новітні іноземні мови було відведено вже 2 години. Отже, на вивчення латинської мови в гімназіях, згідно з планами, що були затверджені в 1871 році, відводилася найбільша кількість годин – 43. Грецьку мову вивчали в кількості 30 годин, французьку або німецьку – 17 годин, тоді як на вивчення російської мови з церковнослов’янською було відведено всього 22 години. Як переконуємося, вивченню стародавніх і нових іноземних мов в оновлених навчальних планах гімназій приділялася велика увага. Також у цьому статуті були запропоновані нові організаційно-методичні настанови щодо роботи вчителів іноземних мов, які до цього жоден інший документ не містив. Учні під керівництвом учителів повинні були більш ретельно вправлятися в письмових роботах, за що самі вчителі мали змогу отримувати особливі винагороди. Як зазначав І. Ганелін, увага до письмових робіт мала головним наслідком «обтяження учнів нікчемними „ехtеmроralia” – латинськими та грецькими перекладами з російської мови, щ та грецькими перекладами з російської мови, що завдавало нескінченних мук учням» [5,2-14].
На 1916 р. у Полтавській губернії було 34 гімназії та училища різного профілю. В тому числі: 5 реальних (у Полтаві, Кременчуці, Лохвиці, Ромнах, Хоролі), 6 комерційних (у Полтаві, Кобеляках, Кременчуці, Лохвиці, Переяславі, Ромнах) та 7 духовних училищ. Більшість цих навчальних закладів було відкрито вже на початку ХХ ст.
Оскільки на початку ХХ ст. Полтава була уже значним центром культури в губернії, тому зупинимося більш детально на навчальних закладах м. Полтави, де особливу увагу приділяли вивченню іноземних мов.
Петровський Полтавський кадетський корпус було відкрито 1840 р. Тут навчалися переважно діти дворян, яких готували до вступу у військові училища. До речі, тут велика увага приділялася вивченню іноземних мов, прилученню вихованців до культури, вивченню історії рідного краю – краєзнавству. Багато випускників кадетського корпусу прославилися далеко за межами країни.
Інститут шляхетних дівчат було відкрито в 1818 р. Випускниці володіли французькою мовою не гірше рідної. Крім загальноосвітніх дисциплін, тут вивчалися танці, різні види рукоділля, співи, музика.
У навчальних планах гімназій важливе місце займали класичні мови, або принаймні одна з них – латинська. Дисципліни (як і самі заклади) мали переважно гуманітарний нахил. Назвемо їх: закон божий, російська, грецька, французька і німецька мови, математика, фізика, історія, географія, малювання, співи, гімнастка.
У жіночих гімназіях Полтави та Кременчука більшість викладацького складу становили випускниці Вищих жіночих Бестужевських курсів, Смольного інституту. Мови, як правило, читалися іноземцями: Л. А. Унтерзегер, Н. Е. Дандре, Е. В. Реймерс, О. А. Вінтель, К. І. Тарді (м. Полтава), Е. І. Ласман, В. А. Д'айстеттен (м. Кременчук), Ю. А. Бріунг (м. Кобеляки) [3,38].
Викладачі в своїй роботі застосовували різноманітні форми і методи навчання, що давало непогані наслідки. Широко практикувалися позакласні методи роботи: музичні та літературні вечори, вистави (навіть на іноземній мові), екскурсії, випускалися учнівські газети.
Із спогадів В. М. Соколової (Кременчуцька жіноча гімназія):
«На французькій мові у нас (в гімназії) ставили дитячі п'єси як правило навчального характеру. Користь від них була величезною – ми (гімназистки) отримували значну мовну практику… Викладач же німецької мови виховувала на зразках народного епосу («Пісня про Нібелунгів») та літературної класики. На вечорах ми виступали з віршами Гейне, Гете, запам'ятовували цілі сторінки з поеми Шіллера. Внаслідок такої ґрунтовної підготовки по вивченню мов ми в майбутньому читали іноземну літературу без особливих ускладнень. При цьому слід зауважити, що ніяких гувернанток, або закордонних турне більшість з нас не мало, тому ґрунтовними знаннями по вивченню мов ми були зобов'язані виключно гімназії…» [2, 59]
Сьогодні історики, педагоги все частіше повертаються до сторінок минулого. Життя ще раз підтвердило, що без знання, кропіткого дослідження свого минулого побудувати майбутнє неможливо. Як показує досвід багатьох розвинутих країн (США, Японії), дитина з малих років повинна визначити і вибрати свій життєвий шлях за своїми здібностями та покликанням. Тому доцільноще раз звернутися до всього, що було кращого у прогресивних педагогів минулого, в тому числі нашого краю.
Крім того, у досліджуваний період можна виділити такі тенденції в організації навчання іноземних мов: у класичних гімназіях перевага надавалася вивченню латинської мови, навчальних годин для якої завжди було більше, ніж для інших навчальних предметів; грецька мова поступово втрачала своє значення, а в реальних гімназіях згодом була зовсім вилучена; серед новітніх іноземних мов – французької та німецької – перевага у вивченні поступово надавалася німецькій як за кількістю навчальних годин, так і за початком її викладання в класичній і реальній гімназіях.
Список використаних джерел
1. Алешинцев И. А. История гимназического образования в России (XVIII и XIХ век): монография / И. А. Алешинцев. – СПб. : Изд. О. Богдановой, 1912. – 361 с.
2. Бояренцев С. М. История учебнных заведений Полтавы до 1917 г. / С. М. Бояренцев. – Полтава : АСМИ, 2015. – С.52-60.
3. Волосков В. Ф. Найзнаменитіша в Україні / В. Ф. Волосков. – Полтава : АСМІ, 2013. – С.23-36.
4. Гончаренко Н. До джерел вивчення іноземних мов в Україні (друга половина ХІХ – початок ХХ століття) / Н. Гончаренко // Історико-педагогічний альманах. – 2012. – Вип. 1.– С. 96–103.
5. Державний архів Полтавської області (ДАПО). – Ф.430 Перша Полтавська чоловіча гімназія м. Полтава Полтавської губернії. – Оп.1. – Спр.4 (Класний журнал 8-го класу Полтавська чоловіча гімназія за 1907-1908 н.р.) – 38 арк.
6. ДАПО. – Ф.545 Директор народних училищ Полтавської губернії, м. Полтава Полтавської губернії. 1811-1919 рр. – Оп.1. – Спр.6 ( Формулярний список про службу молодшого вчителя німецької мови паралельних класів Полтавської гімназії Петра Кульчицького, 1855 р.) – 3 арк.