Кононенко І.В. ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСНОГО ПІДХОДУ У ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ В КОЛЕДЖАХ

Ресурсний підхід – це підхід до стратегічного аналізу діяльності навчального закладу, в рамках якого приділяється велика увага специфічним для закладу ресурсів і компетенцій в контексті її конкурентного оточення. Однією з сильних сторін ресурсного підходу є можливість за допомогою нього пояснити в доступних термінах причини успіху виховання в коледжах, застосування компетентнісного підходу на практиці і розробку конкурентних стратегій розвитку виховного процесу.
Ресурси особистості характеризуються певною діалектичною єдністю кількісних і якісних ознак; це складне соціальне явище, що має свою структуру, просторову і часову орієнтацію. Ресурси студента — це наявні засоби, властивості, якості особистості, якими він реально володіє.
Найтісніше пов’язана з процесом особистісно орієнтованого управління виховним процесом підсистема індивідуально-психологічних ресурсів.
Індивідуально-психологічні ресурси особистості — це система, що включає сукупність усіх індивідуальних психологічних властивостей особистості, що забезпечують можливість її розвитку і визначають унікальний шлях цього розвитку [5].
Аналіз праць, що присвячені різним аспектам індивідуальності [4; 7; 8; 10; 11; 12], дозволяє виділити такі компоненти, які є своєрідними «структурними одиницями» системи внутрішніх індивідуально-психологічних ресурсів особистості студента.
1. Професійно-кваліфікаційний компонент включає рівень прагнення студента до оволодіння ним професійними здібностями, рівень його вихованості, кваліфікаційну категорію. Від кваліфікаційних ресурсів залежить не тільки успішність роботи за своїм фахом, але і здатність до інноваційної діяльності, до саморозвитку.
2. Мотиваційний компонент включає особливості мотиваційно-потребнісної сфери особистості. Це найважливіший компонент у системі індивідуально-психологічних ресурсів студента, що суттєво впливає на інші компоненти. Від ступеня реалізації мотиваційних ресурсів багато в чому залежить ефективність використання ресурсів особистості в цілому.
3. Емоційно-вольовий компонент відбиває особливості емоційного реагування на прояви зовнішнього середовища і вольове регулювання; передбачає вміння студента оцінювати свої почуття й емоції в конкретному виховному процесі, управляти ними в процесі спілкування з старшими та товаришами.
4. Ціннісно-орієнтаційний компонент відбиває особливості системи цінностей особистості. Система ціннісних орієнтацій виступає в ролі центральної ланки свідомості особистості, яка полягає в її ставленні до світу і до самої себе. Цю систему розглядають як внутрішній ресурс, який визначає спрямованість діяльності студента, служить основою для вибору цілей і засобів отримання знань та оволодіння моральними якостями.
5. Рефлексивний компонент включає індивідуальні особливості здійснення рефлексивного аналізу своєї діяльності і поведінки. Особливості виховної рефлексії в підході до студента полягають не тільки в самоаналізі і самооцінці, а пов’язані з необхідністю аналізу й осмислення іншої людини. Для ефективного здійснення аналізу й контролю власних суджень, дій і станів, діяльності та розвитку студент має володіти здатністю до рефлексії [8; 9]. Рефлексія — це не просто усвідомлення того, що є в людині, але й перетворення самої людини, її індивідуальної свідомості, її особистості, здібностей до пізнання, до діяльності.
6. Творчий компонент складається з поєднання ерудиції, професійно-виховної компетентності, розвиненої уяви, нестереотипного, глибокого мислення, вибірковості, спостережливості. Рівень творчості у вихованні студента відбиває ступінь використання ним своїх можливостей для досягнення поставлених цілей [11].
Управління виховним процесом на засадах ресурсного підходу передбачає врахування ресурсів студентів і полягає в їх виявленні, ефективному використанні й забезпеченні умов для їх розвитку.
Управління розвитком ресурсів виховного процесу студентами — одна з найважливіших функцій управління студентським колективом.
Функція управління розвитком ресурсів студентів реалізується, зокрема:
1) у програмах розвитку професійно-виховної компетентності;
2) в удосконаленні професійної освіти, перепідготовки і підвищення виховного процесу;
3) у зміні змісту виховання, формах організації і мотивації;
4) в оптимізації форм і методів підбору, оцінки, виховання.
Зовнішні ресурси забезпечують організацію виховного процесу студентів коледжу у комфортних умовах, реалізацію валеологічних завдань інноваційного виховання, оптимальну динаміку працездатності, урахування рівня самопочуття студентів у виховному режимі навчального закладу. Виявлення індивідуальних ресурсів кожного студента, прогнозування їхніх змін і створення умов для реалізації індивідуальних можливостей має стати основою взаємодії викладацького складу і студентського колективу.
Зазначимо основні ідеї ресурсного підходу, які мають бути враховані в підготовці студентів до інноваційної діяльності:
• осмислене прагнення до правомірної поведінки та майбутньої професійної діяльності, яка більшості індивідів дає приємність; кожна особистість прагне зробити свій внесок у реалізацію виховного процесу, в розроблення яких бере участь увесь студентський колектив закладу;
• більшість індивідів здатні до професійної і навчальної самостійності, творчості, відповідальності, особистого самоконтролю під час формування і використання змістовно-методичного забезпечення освітнього процесу;
• першорядним завданням керівників виховного процесу закладів на різних рівнях організації виховного процесу є ефективне використання людських ресурсів; вихователі і куратори створюють таку обстановку, в якій кожний студент може максимально виявити свої здібності; студентське самоврядування навчального закладу своїми діями і заходами сприяє участі членів студентського колективу у вирішенні важливих проблем, постійно розширюючи самостійність і самоконтроль останніх;
• кожний студент завдяки інноваційній діяльності може підвищити свій статус, оскільки на особистісному самодіяльному рівні найбільш повно може використати зовнішні і внутрішні ресурси.
Ресурсний підхід у студентському колективі передбачає узгодження з індивідуальним підходом у межах суміщення інтересів навчального закладу і студентів; застосування елементів маркетингових технологій, результатів аналітичного вивчення потреб ринку праці.
Також ресурсний підхід визначає необхідність розроблення послідовної стратегії управління виховним процесом студентського колективу і людськими ресурсами навчального закладу в таких напрямах:
від вузької спеціалізації і чітко визначених груп компетенцій, об’єктивації професійної відповідальності — до широких професійних і посадових форматів;
від спланованого кар'єрного шляху — до інформованого і гнучкого вибору траєкторії професійного розвитку кожного учасника студентського колективу;
від відповідальності студентського складу за якість дотримання правопорядку — до відповідальності студентів за власний загальний і професійний розвиток;
від контролю за проблемами, з якими стикаються учасники виховного процесу, — до створення можливостей для всебічного професійного зростання кожної особистості, попередження виникнення проблемних ситуацій, які негативно впливають на якість професійної підготовки;
від закритого розгляду фактора успіху — до відкритого обговорення рівня компетентності студентів, а також – відкритого рейтингу успішності студентів [5].
Як відомо, суспільству потрібні люди з актуальними знаннями, гнучкістю і критичністю мислення, творчою ініціативою, високим адаптаційним потенціалом. Не менш важливими будуть такі якості особистості студента, як висока моральність, особистісна відповідальність, внутрішня свобода, прагнення максимальної самореалізації, розвиток здатності досягати високої мети раціональним шляхом і коректними засобами.
У інноватиці виховного процесу відповідно до ресурсного підходу утвердився такий алгоритм (у значенні послідовних операцій) впровадження нового:
1) вивчення завдань, передбачених нормативними документами;
2) аналіз освітньої практики і зіставлення отриманих у його процесі даних із соціальними вимогами, відповідного часу;
3) моделювання еталонних результатів, яких очікують після перетворювального виховного процесу;
4) пошук ідей, рекомендацій, що можуть бути впроваджені в масовий виховний процес;
5) розроблення комплексної програми, яка охоплює закономірності впровадження нового;
6) відбір дидактичних, матеріальних, інформаційних, організаторських засобів (зовнішніх ресурсів);
7) теоретична, методична, психологічна підготовка учасників упровадження нового [12].
Розвиток закладів освіти потребує переходу у новий якісний стан через освоєння нововведень, інноваційний процес, який є складним за своєю структурою. У структурі інноваційних процесів виокремлюють такі два рівні:
1) предметно-технологічний мікрорівень, що поділяє нововведення на частини (стадії, етапи, цикли), аналізуючи їхній змістовий аспект;
2) макрорівень, на якому розглядають взаємодію окремих нововведень, визначають особливості їх поєднання, трансформацію тощо [2].
Джерелами ідей інноваційної діяльності у контексті ресурсного підходу можуть бути потреби держави, регіону, міста як соціальне замовлення; здійснення соціального замовлення у законах, директивах і нормативних документах регіонального та місцевого значення; передовий педагогічний досвід; інтуїція та творчість керівників і педагогів як шлях спроб і помилок; дослідно-експериментальна робота; закордонний досвід.
Висновки. Все це свідчить про актуальність дослідження проблем реформування та модернізації виховного процесу в коледжах з позицій ресурсного підходу та розроблення сучасних стратегій життєвого успіху на основі інноваційної професійної діяльності. Ресурсний підхід у підготовці майбутніх спеціалістів до інноваційної діяльності сприяє найбільш ефективному використанню людських ресурсів для досягнення цілей організації і особистих цілей кожного з учасників виховного процесу.
Подальшого ретельного вивчення і наукового аналізу потребують питання екологічних і валеологічних чинників людських ресурсів в інноваційній діяльності в виховному процесі в коледжах.

Список використаних джерел
1. Акбашева Р.Ш. Проектный подход к личностному образованию. – Уфа: БГПИ, 1999. – 132 с.
2. Аллаяров З.А. Педагогические условия личностно-профессионального развития учителя в муниципальной системе образования: Дисс. … канд. пед. наук. – Уфа, 2002. – 172 с.
3. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. – СПб.: Питер, 2002. – 288 с.
4. Весна Е.Б. Понятие «личность» и «индивидуальность» в понятийном пространстве, описывающем человека // Мир психологии. – 1999. – № 4(20).– С. 275 – 295.
5. Гершунский Б.С. Философия образования. – М.: Московский психолого-социальный институт, Флинта, 1998. – 430 с.
6. Гинецинский В.И. Индивидуальность как предмет педагогической антропологии // Советская педагогика. – 1991. – № 9. – С. 46 – 49.
7. Голубева Э.А. Индивидуальные особенности памяти человека. – М., 1980. – 152 с.
8. Голубева Э.А. Способности и индивидуальность. – М.: Прометей, 1993. – 305 с.
9. Загальна психологія: Навч. посібник / О. Скрипченко, Л.. Долинська, З. Огороднійчук та ін. – К.: “А.П.Н.”, 1999. – 463 с.
10. Каган М.С. Системный подход и гуманитарное знание. – Л.: Изд-во Ленинград. Университета, 1991. – 384 с.
11. Климов Е.А. Индивидуальный стиль деятельности в зависимости от типологических свойств нервной системы. – Казань, 1969. – 320 с.
12. Коссов Б.Б. Личность: теория, диагностика и развитие: Учебно-методическое пособие для высших учебных заведений. – М.: Академический Проект, 2000. – 240 с.