Мосєєв А.Є. МОВЛЕННЄВА КУЛЬТУРА СУЧАСНОЇ МОЛОДІ

Мосєєв Андрій Євгенійович
студент механіко-машинобудівного факультету ДВНЗ «Криворізький національний університет», andreyvorobei1999@gmail.com

МОВЛЕННЄВА КУЛЬТУРА СУЧАСНОЇ МОЛОДІ

На сьогодні проблема володіння вільним культурним словом є актуальною й важливою. Це питання було предметом дослідження провідних вітчизняних учених, таких як: В.О. Сухомлинський, Л. І. Мацько, І. П. Ющук, М. Я. Плющ та ін.
Останнім часом, коли відбулися значні зміни в умовах функціювання мови, стає актуальною проблема мови як засобу спілкування, її реалізації, проблема культури мовлення. Чим це викликано? Назвемо особливості, характерні для сучасної української мови нашої держави кінця XX сторіччя: збільшився склад учасників масової комунікації (за віком, освітою, службовим становищем, за політичними, релігійними та громадськими інтересами); зникла офіційна цензура, через те мовлення людей стало більш відкритим; переважає мовлення спонтанне, мимовільне, заздалегідь не підготовлене. Різноманітні ситуації призводять до змін характеру спілкування. Воно звільняється від офіційності, стає розкутим.
Щодо культури мовлення, то вона сьогодні трактується в трьох значеннях:
1. Культура мовлення – це її ознаки та властивості, сукупність і система яких говорять про її комунікативну доскональність.
2. Культура мовлення – це сукупність навичок і знань людини, які забезпечують цілісне застосування мови з метою спілкування.
3. Культура мовлення – це область лінгвістичних знань про культуру мовлення як сукупності й системи комунікативних якостей.
Мовленнєвою культурою вважають складну систему мовних знаків, що ґрунтується на мовних і моральних правилах та нормах поведінки, це такі якості мовлення того, хто говорить чи пише, які забезпечують людині ефективне досягнення мети спілкування з дотримуванням правил, етичних норм, ситуативних і естетичних нюансів. Нові умови функціювання мови, поява великої кількості непідготовлених публічних виступів призводять не тільки до демократизації мовлення, а й до різкого зниження його культури. Рівень культури мовлення випускників шкіл, студентів – високий, середній чи низький – залежить від рівня загальної культури, тобто соціально-комунікативних норм поведінки.
Найуживаніші мовні помилки:
- порушення логіки викладу змісту;
- збіднілий арсенал лексики: уживаються однотипні вирази, повтори, дуже рідко – епітети, метафори, порівняння;
- невміння правильно узгоджувати за змістом слова;
- молодь майже не володіє нормами наукового мовлення (наукового стилю);
- вимагає покращання усне мовлення офіційного спілкування.
Порушенням мовних норм часто «грішать» не лише депутати, не тільки телеведучі провідних каналів, а й диктори радіо. Це слова: прикольно, класно, офігенно, фіолетово, тіпа, короче тощо.
Проблема демократизації української літератури досягла також розмірів, що її правильніше було б назвати вульгаризацією. Лайки, «матерну мову», «недруковане слово» сьогодні можна зустріти на сторінках незалежних газет, вільних видань, навіть, на жаль, у текстах програмних художніх творів. Книжки на мові сленгу також користуються попитом, на них можна добре заробити. Реклама теж не пасе задніх, наприклад оголошення «Банк надає безстрочний кредит!», «Продаж товарів у розстрочку».
Правильне мовлення – це відповідність його мовної структури чинним мовним нормам. Та не завжди готові учні-старшокласники сучасної школи чи студенти ВНЗ дотримуватися правил мовної культури. Мовна неграмотність, невміння написати елементарний текст чомусь перестало сприйматись як недолік. Культура мовлення деяких студентів у молодіжному середовищі дещо відрізняється від їх же мовлення в аудиторіях. І як не прикро, більшості молоді подобається вживати словесний бруд, яким вони хочуть привернути до себе увагу. Розмовляючи між собою молоді люди часто використовують сленгізми: здати на шару, блін, не грузи мене, мені це по барабану тощо. Поширенням сленгу молодь пояснює тим, що саме мова арго допомагає їм яскраво й незвичайно висловити свій емоційний стан.
Правильно й чисто говорити рідною мовою може кожний, аби тільки було бажання. Це не є перевагою лінгвістів, письменників, учителів-мовників. Це не тільки ознака, а й обов'язок кожної культурної людини. Індивідуальна мовна культура – це своєрідна візитна картка особи незалежно від її віку, фаху, посади. Робота над культурою мовлення сучасної молоді – це не тільки робота учителів, а й самих школярів та студентів.
Мовна культура нашої молоді має стати їй надійною опорою у розв’язанні назалежності думки, розвиненості людських почуттів. Кожен повинен вільно володіти засобами комунікативної професійної компетенції. Сьогодні проблема культури мовлення набуває дедалі більшого значення. Вона потребує своєчасного розв’язання й залежить як від людей, та й від держави. Наша державна мова – українська. І це не лише наше минуле, це наше майбутнє. Уважне ставлення держави до мовленнєвої культури – запорука кращого майбутнього. Культура мовлення – це складова загальної культури особливості, вона є одним із найважливіших показників цивілізованості суспільства.

Список використаних джерел
1. Пономарів О. Культура слова: Мовностилістичні поради: навч. посіб. / О. Пономарів. – 2-ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2001. – 240с.
2. Ющук І. П. Мова наша українська: статті, виступи, роздуми / І. П. Ющук. – К.: Просвіта, 2001.
3. Абрамович С. Д. Мовленнєва комунікація: підручник / С. Д. Абрамович, М. Ю. Чікарнова. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 252с.
4. 4. Веркіс А. І. Основи психології: навч. посіб. для студентів вищих навч. закладів /А. І. Веркіс, Ю. І. Завалевський, К. М. Ленівський. – Х.; К., 2005. – 416с.