Ресурсно-орієнтоване навчання в «3D»
Ви бажаєте відреагувати на цей пост? Створіть акаунт всього за кілька кліків або увійдіть на форум.

Циганок В.О.Методика викладання суспільних дисциплін

Перейти донизу

Циганок В.О.Методика викладання суспільних дисциплін Empty Циганок В.О.Методика викладання суспільних дисциплін

Повідомлення автор Admin Пн Лют 20, 2017 1:18 pm

МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ СУСПІЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН

Стало очевидним, що сьогодні удосконалювати зміст освіти не можна без вивчення і орієнтації його на розвиток потреб студента. Як підвищити реальний рівень навчальних досягнень студентів, розвинути їх ключові та предметні компетентності й здатність до самореалізації, як у процесі навчання, так і в житті?
Для розуміння сутності і змісту будь-якої науки треба чітко визначити її об'єкт та предмет дослідження. Об'єкт - це явище, предмет, на які спрямована певна діяльність, увага та «педагогічний простір», область, в межах якої знаходиться, міститься те, що буде вивчатись.
Слово «методика» походить від давньогрецького слова «methodike», що означає «шлях дослідження», «спосіб пізнання». Метод - спосіб досягнення мети, розв'язання конкретного завдання, система правил і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей природи, суспільства і мислення. У педагогіці під методом розуміють спосіб практичного і теоретичного освоєння дійсності, зумовлений закономірностями розглядуваного об'єкта.
Сукупність методів, спрямованих на досягнення певної мети, є мето- дикою. З навчальної точки зору, методика - це вчення про методи викладання певної науки, предмета. За визначенням методика - це галузь педагогічної науки, яка досліджує закономірності вивчення певного навчального предмета. Ефективність і якість навчання історії залежить від того, наскільки викладач володіє методами навчання і застосовує їх на практиці.
Якісні зміни у процесі пізнання історії й пізнавальній діяльності студентів на заняттях і повинні спиратись на внутрішні закономірності історії, як навчального предмета. Розвиток методичної науки в Україні покликаний забезпечити вдосконалення процесу навчання, його змісту, організації та підготовки викладачів до викладання предмета саме в цьому.
Предметом методики навчання виступає конкретна сторона, сфера, частина об'єкта дослідження, тобто певна система навчання історії, що містить взаємопов'язані компоненти (зміст, організацію, результати навчання тощо) і закономірні зовнішні і внутрішні зв'язки цієї системи, які обумовлюють її функціонування. Можна сказати, що предметом історико-методичної науки є взаємозв'язки між: основними компонентами процесу навчання історії, які змінюються під впливом зовнішнього середовища. Це зв'язки між такими компонентами:
1) соціально значущими цілями шкільної історичної освіти;
2) змістом навчання;
3) організацією навчального процесу;
4) пізнавальними можливостями учнів;
5) результатами навчання.
Варто зазначити, що навчально-виховний процес складається з наступних компонентів: викладача, використовувані ним методи, прийоми і засоби навчання, студента, який працює під керівництвом викладача в аудиторії або самостійно вдома, забезпечення навчального процесу наочністю й технічними засобами. Навчання як один з видів суспільної діяльності складається з двох взаємопов'язаних процесів ‒ викладання й навчання. Викладання ‒ упорядкована діяльність викладача в процесі навчання, спрямована на реалізацію цілей навчання (освітніх завдань); забезпечення управління навчально-пізнавальною діяльністю студентів, формування майбутніх фахівців. Навчання ‒ цілеспрямований процес засвоєння студентами знань, оволодіння вміннями і навичками, у ході якого на основі пізнання, практичних вправ та набутого досвіду формуються якості спеціаліста у різних сферах суспільства. Власне процес навчання ‒ це динамічна взаємодія (співробітництво, партнерство) викладача та студентів, у ході якого здійснюється стимулювання і організація активної навчально-пізнавальної діяльності студентів з метою засвоєння системи наукових знань, умінь, навичок, розвитку особистості. Процес навчання формують тісно пов'язані між собою компоненти: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно- регулюючий, оцінно-результативний. Цільовий компонент передбачає постановку конкретної мети вивчення навчального матеріалу на занятті, вивчення основ навчальних дисциплін, осягнення освітньої мети вищого навчального закладу. Стимуляційно-мотиваційний ‒ передбачає створення умов, які спонукають студентів до активної навчально-пізнавальної діяльності, формують у них позитивну мотивацію цієї діяльності. Змістовий компонент передбачає оптимальний відбір предметів навчального плану, змістовність навчальних програм і підручників, продуманість змісту кожного навчального заняття. Операційно-діяльнісний ‒ означає вдалий відбір методів, прийомів і організаційних форм навчання, оптимальне поєднання різноманітних форм роботи щодо засвоєння студентами змісту навчального матеріалу, вироблення в них відповідних умінь та навичок. Контрольно-регулюючий компонент передбачає контроль за засвоєнням студентами знань, набуттям умінь і навичок, внесення необхідних коректив до змісту і методики навчання з метою підвищення ефективності процесу навчання. Оцінно-результативний компонент означає виявлення рівня знань, умінь і навичок кожного студента, визначення причин неуспішності в кожному конкретному випадку і відповідна робота щодо їх усунення.
Для викладача найдоцільнішою є послідовність принципів, яка відповідає логіці його діяльності щодо підготовки до процесу навчання: визначення завдань навчального заняття, засобів мотивації навчально-пізнавальної діяльності студентів, змісту навчального матеріалу, методів, форм, засобів здійснення контролю. Сучасні принципи зумовлюють вимоги до всіх компонентів процесу навчання ‒ цільового, стимуляційно-мотиваційного, змістового, операційно-діяльнісного, контрольно-регулювального й оцінно-результативного. Вони утворюють певну структуру основних положень організації навчального процесу. Насамперед, слід охарактеризувати загальнонаукові принципи викладання. із зазначенням відповідних їм правил навчання, спирання на які необхідне і при навчанні історії. Зокрема, принцип спрямованості навчання на реалізацію мети освіти, який полягає у тому, що навчання обумовлене потребами суспільства у всебічному і гармонійному розвитку особистості. У психології та педагогіці аргументовано доведена закономірність єдності навчання, розвитку і виховання. Зважаючи на це, необхідно так проектувати завдання на кожному занятті, щоб в єдності реалізовувались навчальна, розвивальна і виховна функції навчання; принцип спрямованості навчання на реалізацію мети освіти, а також принципи науковості, зв’язку теорії з практикою, принцип наочності, свідомості й активності, принцип доступності, принцип систематичності й послідовності, принцип міцності та інші.Варто підкреслити, що у цілому, сучасна методика викладання повинна спиратися не на засвоєння давновідомих істин, а на створення такої атмосфери навчання, за якої студент під керівництвом викладача прагне: опанувати факти, дати, образи, події історії; вміти інтерпретувати історичний матеріал (діалог з історичним фактом); самостійно здобувати додаткові історичні знання; робити з історичного матеріалу висновки морального характеру, які б безпосередньо стосувалися його життя. Доцільно розрізняти два таких фундаментальних поняття як ,,навчальний історичний матеріал” та ,,історичні знання студентів”. Навчальний історичний матеріал ‒ це об'єктивна складова історичної освіти. Це та інформація, яка викладена на сторінках підручників, навчальних посібників або повідомлена викладачем в аудиторії.
Знання ‒ це перевірені суспільно-історичною практикою результати процесу пізнання, а історичні знання ‒ це сукупність відкритих історичних наукових фактів та сформованих на їх основі уявлень, понять, суджень, умовиводів, концепцій та теорій. Спеціально відібрані відповідно до вікових особливостей і завдань навчання історичні знання в методиці навчання отримали назву навчального історичного матеріалу. Історичні знання мають дві сторони ‒ змістовну та процесуальну. До складу змістовної сторони історичних знань входять уявлення і поняття. Процесуальна сторона складається з суджень та умовиводів. Саме завдяки судженням і умовиводам навчальний історичний матеріал перетворюється на історичні знання. На відміну від навчальної інформації, факти і поняття, які входять до складу історичних знань, повинні бути належним чином осмислені, тобто суб'єктивізовані за допомогою суджень та умовиводів. Необхідно охарактеризувати ще одну важливу складову частину історичних знань студентів ‒ історичні образи, специфіка яких полягає у тому, що органами чуття студенти повинні сприймати історичне минуле. Зробити це звичайним шляхом, тобто так, як це має місце в інших навчальних дисциплінах, абсолютно неможливо. Тому в процесі навчання історії діяльність викладача повинна бути спрямована, насамперед, на створення історичних образів. Важливо назвати і охарактеризувати наступні рівні знань: репродуктивний, конструктивний і творчий. Розрізняють певні якості знань: правильність, повнота, усвідомленість, дієвість, системність, міцність. Необхідно зазначити, що історичний матеріал розподіляють на фактичний та теоретичний. Основу фактичного матеріалу складають безпосередньо факти, які систематизуються та узагальнюються в подіях, явищах і процесах. Історичний факт ‒ найдрібніша одиниця історичних знань, знання про минуле, достовірність якого доведена історичною наукою. Специфікою історичного факту є його неповторність і невідтворюваність. Історична подія ‒ сукупність взаємопов'язаних історичних фактів, що характеризують обмежений у просторі й часі логічно завершений фрагмент минулого. Розрізняють прості і складні події. Історичне явище ‒ комплекс ознак аналогічних історичних фактів, які мали місце на певній території протягом історичного періоду і певною мірою його характеризують. Історичний процес ‒ ланцюг взаємопов'язаних у часі причинами і наслідками подій. Історичним процесом є національно-визвольна війна.
Важливо також зазначити, що у методиці визначають головні та неголовні факти і вказати, на що повинен звертати увагу викладач при доборі фактів. На основі ознайомлення з фактами у студентів виникають уявлення. Уявлення ‒ це чуттєвий образ історичної дійсності. Вони утворюються опосередкованим шляхом: через наочні образи та слова (усно ‒ виклад викладачем навчального матеріалу або писемно ‒ текст підручника, історичного джерела тощо). Одним з провідних способів формування уявлень вважається виклад викладачем навчального історичного матеріалу, який здійснюється за допомогою розповіді та опису. Необхідно вказати, що розрізняють чотири види розповіді: сюжетну, образну, конспективну та інформативну. Розкриваючи другу складову історичного матеріалу, слід зазначити, що теоретичний матеріал ‒ це вид історичних знань, загальноприйнятих в історичній науці, поняття, судження, умовиводи, оцінки та висновки. Теоретичний матеріал засвоюється двома шляхами: засвоєння теоретичних положень у готовому вигляді і самостійне здобуття теоретичних знань за допомогою сформованих умінь. Перший шлях реалізується за допомогою прийомів: пояснення, доведення, розмірковування, порівняльної та узагальнювальної характеристики. Необхідно їх охарактеризувати. Важливо зазначити, що напрямком роботи викладача історичних дисциплін є формування історичних понять, які є відтворенням історичних подій, явищ і процесів у їх найістотніших зв'язках і відношеннях. За змістом історичного матеріалу розрізняють наступні поняття: економічні, суспільні, політичні, духовно-культурні. За ступенем узагальнення розрізняють поняття: частковоісторичні, загальноісторичні, соціологічні. Варто розкрити індуктивний та дедуктивний шляхи формування понять у методиці викладання історії. Доцільно назвати головні умови успішного формування понять у методиці навчання історії.
Методика викладання історії у ВНЗ має свої особливості і відмінності від методики викладання історії у середній школі. Необхідно виділити і охарактеризувати дві групи особливостей цього предмету:
1) відмінності методики навчання історії від методик навчання інших предметів, що вивчаються у вищій школі;
2) особливості методики навчання історії у вищій школі порівняно з загальноосвітньою.
Перша група відмінностей випливає із специфіки історичних знань, яка виявляється у тому, що: на відмінну від природничих наук, в яких факти встановлюються дослідним шляхом, в історії повторення історичного факту виключено, тому вони (факти) встановлюються за різноманітними свідченнями про них (історичні джерела), і тому вони є завжди суб’єктивними, частковими за своєю повнотою і відносними за своєю вірогідністю. Друга група особливостей полягає у відмінності між історією у вищій і середній школах, які випливають з того, що історія з однієї сторони є дослідницькою наукою, а з другої – навчальною (дидактичною) продукцією. Вони мають різне тлумачення: наукова історія, якої навчають у вищій школі, покликана реконструювати минуле наближаючи нас до істини, а шкільна історія – на основі знань про минуле – виховати законослухняного і лояльного громадянина. Через це в історичній науці та шкільній історії існують дещо різні підходи й акценти: в історичній науці факти визначаються за історичними джерелами, вони піддаються критиці й аналізу. Історія у вищій школі, де матеріал подається, враховуючи різні погляди на проблему та інтерпретації подій, шкільна історія має справу вже з виваженим матеріалом, за яким у суспільстві досягнуто консенсусу. Крім специфіки історичних знань, якими опановують студенти у ВНЗ, своєрідність методики навчання історії вищої школи полягає в тому, що вона має озброїти молодих людей методами наукового пізнання (загальнонауковими, специфічно- історичними та міждисциплінарними).
Отже методика викладання історії у ВНЗ процес педагогічної взаємодії між викладачем та студентом спрямований на формування особистості, розвитку особистості студента із засобами історії.

Список використаних джерел
Баханов К.О. Організація особистісно орієнтованого навчання. Порадник молодого вчителя історії. ‒ Харків, 2008.
Гончарова Н.О. Методика викладання історії у вищій школі: Навчальний посібник. – Харків: ФОП Шейніна О.В., 2009. – С. 100-133.
Пометун О. Методика навчання історії в школі /О.І. Пометун, Г.О. Фрейман. ‒ Київ, 2006.


Admin
Admin

Кількість повідомлень : 205
Дата реєстрації : 20.02.2017

https://rbl3d.ukraine7.com

Повернутися до початку Перейти донизу

Повернутися до початку

- Схожі теми
» Сліпенко В.О. МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ З ВИКОРИСТАННЯМ ІННОВАЦІЙНИХ ПІДХОДІВ
» Токаленко З.В. МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ПРИ ВИКЛАДАННІ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ «ПСИХОЛОГІЯ»
» Стегній Т.М. ОСОБЛИВОСТІ ВІЗУАЛІЗАЦІЇ ПРИ ВИКЛАДАННІ СПЕЦІАЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН
» Кононенко І.В. ВИКЛАДАННЯ ДИСЦИПЛІНИ «ПРАВОЗНАВСТВО» В КОЛЕДЖАХ ПРИ ВИКОРИСТАННІ НАВЧАЛЬНО МЕТОДИЧНОГО РЕСУРСУ
» Мартиненко Т.Ю. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ФРЕЙМОВИХ СТРУКТУР ПРИ ВИВЧЕННІ ЗУБОТЕХНІЧНИХ ДИСЦИПЛІН

 
Права доступу до цього форуму
Ви не можете відповідати на теми у цьому форумі