Долінська М.О. РОЗВИТОК ІНІЦІАТИВИ І ТВОРЧОСТІ СТУДЕНТІВ В НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

Розвиток студента є основною складовою виховання та навчання. Кожна молода людина індивідуальна, талановита та особлива. Важливо лише створити передумови та надати їй можливість проявити свої природні задатки, набути знання та сприяти їх розвитку та самореалізації.
Удосконалення особистості відбувається на основі набуття практичного досвіду, важливою складовою якого є розвиток навичок інтеграції і взаємодії із зовнішнім середовищем. Під час навчального процесу викладач велику увагу приділяє вмінню студентів приймати самостійні рішення, умінню спілкуватися, діяти в нестандартних ситуаціях, мислити креативно та швидко.
Одним із методів розвитку та підготовки майбутнього конкурентно-спроможного спеціаліста є його участь у тренінгах. Саме тренінг є цікавим процесом пізнання себе та інших, формування професійного спілкування, ефективною формою опанування знань, інструментом для формування вмінь і навичок, формою розширення досвіду. Під час тренінгу створюється неформальне, невимушене спілкування, яке відкриває перед студентами безліч варіантів розвитку та розв’язання проблеми. Як правило, учасники в захваті від тренінгових методів, тому що ці методи роблять процес навчання цікавим і необтяжливим. Тренінг і традиційні форми навчання мають суттєві відмінності. Традиційне навчання більш орієнтоване на правильну відповідь і за своєю суттю є формою передачі інформації та засвоєння знань. Тренінг орієнтований перш за все на запитання та пошук. У своїй діяльності наслідую А. Макаренка і вважаю, що під час тренінгу у групі повинен бути радісний, піднесений настрій, бадьорість, впевненість у собі, готовність до дії і, разом з тим, життя у спокійному, енергійному русі, створення ситуації успіху та задоволення від навчання. Cеред типових труднощів у проведенні тренінгів є пасивність деяких учасників, перехід обговорення на особистість, а не на проблеми, відмова від виступів, прагнення деяких учасників до лідерства і т.д. Необхідно виявляти ці причини і визначати шляхи їх усунення, можливо це новизна дисципліни, незвичайність вправ, конфлікти з викладачем, боязнь публічного виступу, критики, сором’язливість, стриманість, зайва гарячковість окремих учасників тощо.
Одним із шляхів оновлення професійної підготовки майбутніх агентів комерційних послуг є трансформація традиційного навчального процесу у коледжі в інтерактивний, у якому студент визначається рівноправним суб’єктом навчальної взаємодії. Це створення атмосфери співробітництва, що зумовлює потребу діалогу як домінантної форми навчального спілкування, спонукає до обміну думками, враженнями, досвідом. В організації навчання відбувається використання окремих форм і методів навчання, що надають перевагу творчій ініціативі, конструювання «ситуації успіху», «ситуації вибору», самоаналізу, самооцінки, самопізнання, самовираження та самореалізації.
Ще К.Д.Ушинський відзначав, що «заохотити» людину до навчання більш гідне завдання, ніж поневолити. Викладач зобов’язаний не просто передавати свої знання студенту, а спонукати його активно шукати та набувати знання. Проектне навчання іноді розглядають як альтернативу аудиторній системі навчання. Однак, деякі науковці вважають, що його варто використовувати як доповнення до інших видів навчання. Проектні технології, до впровадження яких так активно закликають викладачів, спрямовані на стимулювання інтересу студентів до нових знань, на розвиток студента через вирішення проблем і використання цих знань у конкретній практичній діяльності. Особливо актуальним є застосування методу проектів сьогодні, коли сучасна освіта переорієнтовується на профільне навчання. Метою навчального проектування є створення педагогом таких умов під час освітнього процесу, за яких його результатом є індивідуальний досвід проектної діяльності студентів. Ефективно використовувати цей метод під час проведення підсумково-узагальнюючих занять на випускному курсі майбутніх спеціалістів комерційної справи. Адже навчальний процес повинен мати професійну спрямованість, що означає закріплювати позитивне ставлення та інтерес до майбутньої професії, прагнення усвідомлювати завдання виробництва, оптового і роздрібного продажу, надання послуг та престиж професії майбутнього спеціаліста. Під час підготовки і проведення таких занять студенти здійснюють дослідницьку роботу та залучаються до гурткової роботи. Результатом кінцевої діяльності є презентація і захист власних проектів. Свої творчі роботи студенти представляють на конференціях обласного і міжнародного рівня. У творчого викладача зустрічаються творчі студенти, які займають призові місця. У процесі роботи над проектом відбувається залучення студентів у реальну діяльність предметної галузі, з якої виникло саме завдання; набуття навичок самостійної роботи у процесі виконання проекту; розвиток ініціативи та творчості. При виконанні проектів дослідницька робота допомагає ознайомитися з досягненнями науки і техніки, реаліями перетворень в Україні та за її межами, розкрити творчі здібності та яскраву індивідуальність.
Проектне навчання іноді розглядають як одну із форм реалізації проблемного навчання. Дійсно, викладач тільки ставить задачу, діяльність із збиранням потрібної інформації, підбір методів дослідження й аналіз отриманих даних проводять студенти. Здійснення проектного навчання звичайно займає кілька занять, іноді цілий семестр. У цьому випадку основна робота над проектом здійснюється в позаурочний час, викладач виступає в ролі консультанта. Студенти вчаться на власному досвіді й досвіді своїх товаришів, бачать результат своєї власної праці. Особливо цінним активізуючим стимулом діяльності є те, що проектне навчання не порушує принципу невимушеності, у міру виконання роботи зростає ступінь захопленості нею.
Отже, студенти мають можливість визначати, у якому порядку виконувати завдання, розподіляти свій час, робити вибір щодо допоміжних засобів для виконання завдань, вирішувати, працювати їм самостійно або спільно з іншими, визначати, де шукати потрібну інформацію. Студенти вчаться розпоряджатися наданою їм свободою, несуть відповідальність за прийняте рішення. Результатом цього є висока мотивація до участі в навчальному процесі. Провідна роль викладача зберігається: він керує, стимулює, контролює, навчає та проводить дискусію.
Навчальна дискусія є однією з найпопулярніших форм пізнання, однак викладачі неохоче використовують цей метод у своїй практиці, оскільки він вимагає: особливої підготовчої роботи; доброго знання предмета обговорення; уміння керувати ходом дискусії та залучати у процес обговорення неактивних студентів; прийняття викладачем неминучого пожвавлення студентів. Далеко не кожний педагог володіє технологією ведення дискусії. Однак у методі проектів дискусія є обов'язковим і неминучим етапом.
Класик педагогічної майстерності К.Ушинський висловив думку, яку можна вважати девізом дискусії: «Не вміти добре виражати свої думки – недолік; але не мати самостійних думок – набагато більший; самостійні ж думки випливають лише із самостійно набутих знань». Якщо навчальний діалог у взаємодіях викладача та студентів використовується регулярно, то в останніх формуються продуктивні підходи до оволодіння інформацією, зникає страх висловити «неправильне» припущення (оскільки помилка не несе за собою негативної оцінки) та встановлюються довірливі стосунки з викладачем, який постійно спонукає до нестандартного мислення. Педагогічні труднощі даної форми організації групових занять пов'язані з тим, що викладач, який працює в інтерактивному режимі, повинен володіти навичками ведення дискусії.
Велике значення у представленні власних проектів має організація та проведення презентацій. В коледжі стало традицією проводити інтегровані заняття, проблемно-пошукові та імітаційні ігри, заняття колективної розумової діяльності. Такі заняття мають свої переваги у порівнянні із традиційними. Під час проведення таких занять існує взаємодія не двох викладачів, а викладачів усіх спеціальних дисциплін. Практикуються комплексні інтегровані заняття з циклу спеціальних дисциплін, захист звітів переддипломної практики та курсових робіт. Проведення цих занять дозволяє студентам глибше ознайомитися з навчальним матеріалом, максимально наблизити аудиторне навчання з практикою професійної діяльності, забезпечити міждисциплінарні зв’язки, а головне – розвиває у студентів інтелектуальні, творчі, комунікативні здібності та ініціативу.
Викладачу у своїй роботі слід використовувати нові педагогічні технології, проблемно-пошуковий та дослідницький підходи до виконання завдань, а саме виробничі та проблемні ситуації. Студентам пропонується інформація, яка має для них особисте значення. Їх навчають аналізувати, порівнювати, досліджувати, узагальнювати. Створюючи проблемні ситуації, викладач спрямовує діяльність студентів на їх розв’язання.
Найкращі результати дає поєднання різноманітних інновацій з уже випробуваними методами. Завдання викладача – це вдалий підбір методів роботи з студентами для того, щоб розвивати комунікативні здібності майбутніх фахівців, сприяти професійному розвитку й формуванню вмінь приймати оптимальні професійні рішення, спонукати до творчості та сприяти розвитку дослідницьких навичок студентів.
Вдосконалення навчально-виховного процесу є зміна технологій навчання шляхом включення у навчально-виховний процес ігрової діяльності, проектних технологій. Дослідження, пов’язані з розробкою і впровадженням нових технологій навчання, в основу яких покладено застосування ігор, проектів, свідчать про наявність у них значних можливостей щодо підвищення ефективності підготовки спеціалістів.
Ігрові програми є найпопулярнішими формами організації розвитку студентського дозвілля, а тому їх зміст має сприяти особистісному зростанню кожного учасника та глядача. Ігрова програма обмежена в часі (від 80 хвилин до го¬дини), а тому кожен її етап суворо регламентований до-триманням часових рамок, певних правил та умов. Це сприяє розвитку увага, пам'яті, спостережливості, швид¬кості реакції, вихованню відповідальності, дисциплінова¬ності. Участь у конкурсах-експромтах та іграх-змаганнях сприяє виявленню організаторських, пізнавальних, твор¬чих, акторських здібностей, розвитку творчої уяви та фантазії, ініціативи, спонукає до видумки, прийняття оригінальних, нестандартних, неочікуваних рішень. У ході конкурсно-ігрових програм активно використо¬вують методи змагання, конкурсності, експромту, імпровізації, театралізації, що сприяє корекції знань, умінь, навичок, розвитку різноманітних здібностей (пізнавальних, творчих, естетичних, мовленнєвих, ор¬ганізаторських), створює умови для реалізації потенційних можливостей учасників, їх самопізнання, само¬ствердження, спонукає до самоосвіти та самовиховання.
Метою гри - змагання є порівняння знань, умінь, нави¬чок, здібностей учасників, створення педагогічної ситу¬ації для самовираження учасників. Тому ігрові програ¬ми є могутнім стимулом для розвитку та вдосконалення людини. Розвиватися можливо лише у порівнянні себе з іншими, а гра-змагання і є таким моментом порівняння, що й зумовлює педагогічний ефект ігрових програм. Таким чином, участь в ігровій програмі стимулює бажання студента бути першим, кращим, спонукає його до вдосконалення. У ході конкурсно-ігрових програм можна створити всі умови для формування адекватної самооцінки студента, розвитку його вольових якостей, значення у світі захоплень та професій. Так як в основі кожної ігрової програми лежить принцип суперництва, змагання, то в ході її проведення сповна реалізується корекційна функція ігрової діяльності. Кожна ігрова програма обов'язково передбачає активне спілкування її учасників, тому вона виконує комунікативну функцію. Процес підготовки та проведення конкурсно-ігрової програми уможливлює реалізацію комплексу освітньо-виховних завдань, застосування інтерактивних методів та форм виховної роботи, поєднання індивідуальних, групових та масових ігор, змагань, конкурсів - експромтів. Зазначене вище дає підставу стверджувати, що ігрова програма є комплексною формою організації ігрової діяльності студентів у позаурочний час.
Студенти завжди дуже радо приймають участь у інтелектуальних іграх і тому вони проходять дуже емоційно, жваво, енергійно. А. Франс говорив: «Вчитися треба лише весело. Щоб переварювати знання, їх потрібно поглинати з апетитом».
Прикладом розвитку ініціативи та творчості є участь у конкурсах «кращий за професією». Творчість – необхідна умова інтелектуального та духовного зростання людини і поступального руху суспільства. Проблема розвитку творчих здібностей студентів дуже важлива в наш час, адже майбутнє України залежить від того, кого ми виховаємо й навчимо. Сучасне життя потребує молодих людей з багатим інтелектом і великим творчим потенціалом. Під час проведення відкритих занять та виховних заходів різної тематики, застосовуючи інтерактивні технології навчально-виховної роботи формую у студентів такі особисті якості, задовольняю потреби кожного студента в активності, ініціативності, самодіяльності, у спілкуванні із однолітками, що не завжди є можливим на заняттях. Студенти після відкритих виховних заходів своєю розкутістю, ініціативою, артистизмом, незалежністю поведінки, здатністю відчути і творити прекрасне, почуттям гумору та наполегливістю завойовують собі славу.
Позааудиторні заходи дають змогу студентам виступати в нових соціальних амплуа, виконувати ролі, які відрізняються від ролі студента: це особлива сфера, де молоді люди можуть задовольнити особистісні потреби у самовираженні та позитивній самооцінці. До того ж такі заходи дозволяють розширити світогляд студентів, поглибити їх знання, зміцнити набуті на заняттях навички та вміння, розвинути творчі здібності, задовільнити різнобічні інтереси, сформувати їх самостійність, ініціативність, організувати практичну суспільно корисну діяльність, поглибити їх емоційне сприйняття життя.
Список використаних джерел:
1.Бондарчук Н. В. Інноваційні технології в освіті [Електронний ресурс] / Н. В. Бондарчук, О. І. Булейко. // Педагогічний альманах. – Вінниця – 2011. – Випуск 9. – С. 207 – 213с.
2.Стрілець С. І. Інноваційні технології і методи навчання у вищій освіті: проблеми та перспективи / С. І. Стрілець // Вісник Чернігівського національного педагогічного університету / Серія: Педагогічні науки / - Чернігів: Видатний відділ ЧДПУ, 2011. – Випуск 90 – С. 204 – 209.