Боков Р.С. МОВА ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

Боков Родіон Святославович
студент механіко-машинобудівного факультету ДВНЗ «Криворізький національний університет», radion.bokov333@gmail.com

МОВА ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ

Ділове спілкування – майстерність живого діалогу в діловій сфері, що засвідчує здатність комунікантів зацікавити співрозмовника, переконати в правоті співрозмовника власної позиції.
Розуміння специфіки ділового спілкування підтверджує думку про те, що цього необхідно навчитися, тобто оволодіти культурою ділового спілкування. Під культурою ділового спілкування слід розуміти високий рівень уміння спілкуватися в діловому світі, а це передбачає: високу комунікативну культуру, тобто майстерність спілкуватися публічно; уміння слухати; уміння об’єктивно сприймати і правильно розуміти партнера; уміння структурувати відносини з будь-яким партнером, досягаючи ефективної взаємодії на основі взаємних інтересів. Слід мати на увазі, що учасники ділового спілкування взаємопов’язані: уміння правильно сприймати і розуміти партнера допоможе знайти потрібні доведення, а володіння довершеним мовленням – їх викласти.
Через спілкування виявляється стан мовної культури суспільства, рівень володіння усним мовленням та характер взаємин між людьми. Щоб оволодіти мистецтвом спілкування, потрібно дотримуватися основних його правил:
1. Бути у спілкуванні ввічливим, привітним і доброзичливим, з повагою ставитися до співрозмовника.
2. Уміти відчувати співрозмовника, враховувати його настрій.
3. Стежити за реакцією співрозмовника на мовлення, апелювати до нього:
Зверніть увагу, будь ласка, на ... Як Ви переконалися, що ...
Вам уже відомо, що ....
4. Змінити тему розмови, якщо вона не подобається співрозмовникові.
5. Брати до уваги статуси й ознаки співрозмовника (вік, стать, професію, посаду, рівень освіченості).
6. Уміти слухати й не перебивати співрозмовника. Увага до мовлення засвідчується фразами, що спонукають до спілкування:
Говоріть, будь ласка, я Вас слухаю! Я Вас уважно слухаю! Продовжуйте, будь ласка! Мені приємно це чути. Це дуже цікаво, розповідайте далі.
7. Бути максимально делікатним, не ставити запитань, які б виявилися недоречними.
8. Своєчасно реагувати на запитання співрозмовника. Якщо відразу не можете відповісти, то скористайтеся такими фразами:
На жаль, я не готовий зараз дати відповідь. Дозвольте подумати. Дозвольте поміркувати.
На жаль (на превеликий жаль), не володію достатньою інформацією, щоб відповісти одразу.
9. Вдало обирати тему, логічно будувати текст, дотримуючись норм у використанні мовного матеріалу.
10. Уникати багатослівності, надуживання термінами, професіоналізмами, цитуванням.
11. Належно обґрунтовувати свої думки.
12. Добирати мовні засоби, не виходячи за межі стилю, який відповідає типовій комунікативній ситуації.
13. Брати до уваги присутність третьої особи. Якщо під час спілкування присутня третя особа, то потрібно приділяти увагу і їй, тобто адресувати певні звернення:
А Ви що з цього приводу скажете?
А Ви, добродію Кравченко (пане Петре), не хотіли б висловитися (щось додати до наших міркувань)?
Уважаю, що й пан Петро такої ж думки. Цікаво було б знати думку пана Петра.
14. Послуговуватись у спілкуванні формами ввічливості – словами, що підкреслюють шанобливе ставлення до людей:
Даруйте! Вибачте!
Будь ласка, не ображайтеся! Перепрошую, чи не могли б Ви ... На жаль, так вийшло ... Щиро дякую за ... Дозвольте подякувати Вам за ...
Щоб стати цікавим співрозмовником, необхідно:
мати всебічні знання та інтереси, які постійно слід розвивати й поглиблювати;
говорити про те, що цікавить слухачів;
запам'ятовувати й записувати все цікаве, що чуєте чи читаєте;
обдумувати початок розмови, щоб він привернув увагу слухачів;
розмову будувати за принципом логічної послідовності; коли наступне випливає з попереднього, коли тези підкріплюються аргументами, а висновки закономірні й умотивовані;
наводити цікаві факти;
залучати слухачів до дискусії.
Говорити багато й добре є дар гострого розуму, говорити мало й добре є властивість мудрого, говорити багато й погано означає дурня, говорити мало й погано є ознакою безумного (Ф. Ларошфуко).
Найбільша цінність оратора – не тільки сказати те, що потрібно, а й не казати того, чого не треба (Цицерон).
Усе, про що маєш намір сказати, розглянь перше в умі своєму, бо в багатьох язик випереджає саму думку (І. Сократ).
Отже, до усного ділового мовлення висуваються такі вимоги:
- точність у формулюванні думки, недвозначність;
- логічність, послідовність;
- стислість;
- відповідність між змістом і мовними засобами;
- відповідність між мовними засобами та ситуацією спілкування;
- відповідність між мовними засобами й стилем викладу;
- різноманітність мовних засобів;
- нешаблонність у побудові висловлювання;
- доречність;
- виразність дикції;
- відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.
Усі ці вимоги мають ґрунтуватися на знанні літературних норм і чутті мови.
Культура ділового мовлення є невід’ємною частиною загальної культури людини. Проте дотримання мовного етикету має не лише загальнолюдську, а й виробничу функцію. Який начальник буде зацікавлений у підлеглому, що не вміє грамотно розмовляти, користується жаргоном, сленгом чи навіть лайливими словами при розв’язанні певної проблеми?
Дотримання вимог ділового спілкування природно демонструє загальну культуру, вихованість учасників спілкування, є запорукою його ефективності.
Пам’ятайте: від того, як ви користуєтеся візитними картками, ведете ділову переписку, поводитеся під час презентацій, прийомів, залежить репутація вашої компанії.
Сучасний керівник будь-якого рівня не може нехтувати знаннями основних положень загальної культури ділового мовлення, що є важливою передумовою ефективної ділової взаємодії.