Коляда К.В. ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГА

Коляда Катерина Володимирівна
студентка природничо-технологічного факультету ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди», koluyda@ukr.net

ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГА

Сьогодні поняття компетентності набуває актуальності. Це пов’язують з багатьма чинниками, оскільки саме компетентності є тими індикаторами, які дозволяють визначити готовність учня чи випускника до життя, його подальшого розвитку й активної участі у житті суспільства, а у педагога формування професійно-значимих особистісних якостей, тобто педагогічний професіоналізм [2].
Одна з головних проблем компетентнісного підходу – створення загальноприйнятої методики формування ключових компетентностей фахівця і визначення адекватних засобів її реалізації. Основні труднощі полягають у тому, що компетентність є багатофункціональним поняттям, для її формування потрібне певне навчальне середовище, яке дозволяє викладачу моделювати ту чи іншу реальну ситуацію, а також ефективні засоби контролю діяльності студента у цьому середовищі.
У вітчизняній педагогічній літературі можна зустріти два схожих поняття: „компетенція” і „компетентність”. Тлумачний словник подає їх як [1]:
Компетенція – добра обізнаність із чим-небудь; коло повноважень якої-небудь організації, установи чи особи; сукупність взаємопов’язаних якостей людини (знання, уміння, навики), які є необхідними для здійснення ефективної діяльності в певній галузі.
Компетентність – властивість від „компетентний”; володіння відповідними компетенціями, які включають особисте ставлення до предмету діяльності.
Компетентний – який має достатні знання в якій-небудь галузі, обізнаний, тямущий, кваліфікований; який має певні повноваження, повноправний, повновладний.
Детальний аналіз понять компетенція та компетентність наведено в роботі І.Чемерис. Так, термін „компетенція” почав використовуватися спочатку лише у сфері лінгводидактики (комунікативна компетенція, іншомовна комунікативна компетенція), а термін „компетентність” більшою мірою був зорієнтований на професійну освіту. Проте чіткого розмежування цих термінів немає [4].
Аналіз понять компетентності й інформаційної компетентності дає змогу зробити такі висновки:
 по-перше, інформаційну компетентність можна розглядати як якість особистості, що включає сукупність знань, умінь і навичок виконання різних видів інформаційної діяльності та ціннісне ставлення до цієї діяльності, при цьому під інформаційною діяльністю розуміють сукупність процесів збору, аналізу, перетворення, зберігання, пошуку й поширення інформації;
 по-друге, інформаційна компетентність фахівця безпосередньо пов'язана зі сферою його діяльності;
 по-третє, інформаційну компетентність можна розглядати у трьох аспектах - у складі ключових компетентностей; як складову професійної компетентності фахівця; як етап у становленні його професійної та інформаційної культури - це пов'язано з інтелектуальною культурою фахівця.
Інтелектуальна культура - це характеристика діяльності людини у сфері мислення, у процесі якої здійснюється взаємодія з навколишнім світом, іншими людьми, унаслідок чого відбувається створення чогось нового на об'єктивному чи суб'єктивному рівні. Рівнем розвитку цього показника є готовність „майбутнього вчителя до впровадження технології формування культури мислення та процесу його професійної підготовки”. Таким чином, „наслідок вивчення інформатики - це здатність студента чи учня орієнтуватись в інформаційному просторі, володіти й оперувати інформацією засобами сучасного високотехнологічного суспільства, <...> що сприяє розширенню та поглибленню теоретичних знань, активізації навчального процесу, <...> професійного самовизначення молодої людини. Відповідно до вибраної професії визначаються більш пріоритетні інформаційно-комунікаційні технології, володіння якими допоможе розв'язувати різні професійні задачі» [5].
До значущих ознак інформаційної компетентності відносять:
 знання інформатики як предмета;
 використання комп'ютера як необхідного технічного засобу;
 активну соціальну позицію у стосунках до залучення засобів і методів використання ІКТ;
 мотивацію суб'єктів освітнього простору;
 сукупність знань, умінь і навичок пошуку, аналізу й використання інформації, даних і знань;
 ціннісне ставлення до інформаційної діяльності;
 наявність актуальної освітньої чи професійної задачі, в якій актуалізується та формується інформаційна компетентність;
 діяльнісний характер узагальнень умінь у поєднанні з предметними вміннями та знаннями в конкретних галузях (ситуаціях);
 виявляються в умінні здійснювати вибір, виходячи з адекватної оцінки себе в конкретній ситуацій, і пов'язані з мотивацією на неперервну самоосвітню діяльність.
Тому зробимо висновок, що інформаційна компетентність має внутрішню логіку розвитку, що не зводиться до підсумовування її підсистем (елементів) і логіку розвитку кожної підсистеми окремо. У завдання розвитку інформаційної компетентності вчителя старшої школи входить:
 збагачення знаннями й уміннями в області інформатики й інформаційно-комунікаційних технологій;
 розвиток комунікативних, інтелектуальних здібностей;
 здійснення інтерактивного діалогу в єдиному інформаційному просторі.
Компетенція передбачає сформованість відповідних умінь і якостей фахівця, які сприяють ефективній взаємодії з іншими суб'єктами виробничого процесу та здатність вирішувати продуктивні завдання у процесі спілкування та міжособистісної взаємодії; комунікативна компетентність базується на знаннях та чутливому досвіді, що дають змогу орієнтуватися у ситуаціях професійного спілкування, розуміти мотиви, стратегії поведінки людини.
Отже, реалізація компетентнісного підходу у підготовці майбутніх педагогів передбачає відбір і деталізацію освітніх компетентностей як за навчальними предметами, так і за ступенями підготовки; розробку технології їх впровадження у навчально-виховний процес вищого навчального закладу (йдеться про зміну всієї системи формування особистості педагога – освітнього середовища, стилю спілкування, форм і методів навчання, способів оцінювання навчальних досягнень студентів тощо).
Список використаних джерел
1. Великий тлумачний словник сучасної української мови /під ред. Бусела В.Т. – К.: Перун, 2001. – С. 445.
2. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / Н. М. Бібік, Л. С. Ващенко, О. І. Локшина та ін.; Під заг. ред. О. В. Овчарук. – К.: „К.І.С.”, 2004. – 112 с.
3. Математика. Інформатика : методичні рекомендації МОН України щодо організації навчального процесу в 2017/2018 навчальному році; оновлені на компетентнісній основі навчальні програми 5–9-х класів; методичні коментарі провідних науковців щодо впровадження ідей Нової української школи. — К. : УОВЦ «Оріон», 2017. — 96 с.
4. Чемерис І. Нові вимоги до спеціаліста: поняття компетентності й компетенції // І.Чемерис //Вища освіта України. – 2006. – №3. – С. 84-87.
5. http://teacher.at.ua/publ/19-1-0-2921