Нікулін С.А. ПОБУДОВА ТЕРМІНІВ ШЛЯХОМ ПРЯМОГО ЗАПОЗИЧЕННЯ

Нікулін Сергій Артемович
студент механіко-машинобудівного факультету ДВНЗ «Криворізький національний університет», sergey.nikulin99@ukr.net

ПОБУДОВА ТЕРМІНІВ ШЛЯХОМ ПРЯМОГО ЗАПОЗИЧЕННЯ

Мовознавці виділяють два основні способи побудови термінів: використання внутрішніх ресурсів мови та пряме запозичення. Метою нашої статті є розглянути особливості розповсюдженого способу побудови нових термінів шляхом прямого запозичення.
Наукова термінологія має дуже високу здатність сприймати іншомовні запозичення. Прямі запозичення формують спільний лексичний фонд у різних, не обов’язково споріднених мовах, що сприяє взаєморозумінню фахівців, які розмовляють різними мовами. Зростання словникового складу мови за рахунок наукової термінології обов’язково супроводжується процесом запозичення окремих іншомовних слів разом із відповідним науковим поняттям.
Запозичення означає пристосування іншомовного слова до фонетичних і морфологічних особливостей мови-реципієнта. Залежно від цього розрізняють повну та часткову асиміляцію (уподібнення). Повна асиміляція є абсолютним пристосуванням запозиченого елемента до особливостей мови-реципієнта, до його законів: фонетичних (заміна звуків, не властивих мові-реципієнту; перенесення наголосу, якщо мова-реципієнт має постійний наголос; перебудова складів) і морфологічних (підпорядкування системі відмінювання та дієвідмінювання мови-реципієнта).
При частковій асиміляції деякі фонетичні та граматичні особливості мови-реципієнта зберігаються. Так, в українській мові деякі іншомовні слова (амплуа, боа, бюро, радіо, табу, таксі, торнадо, трюмо тощо) не мають системи відмінювання. Інші прямі запозичення зберігають невластивий українській фонетиці збіг голосних (поет, какао тощо). В англійській мові поодинокі слова французького походження зберегли носові голосні, а це явище не є властивим англійській фонетиці. Збереження оригінального написання в запозичених словах також є проявом часткової асиміляції.
Основним способом часткового запозичення є калькування, тобто буквальний переклад елементів слова з мови-продуцента на мову-реципієнт. Калька буває повна та часткова. Повна калька – це послідовний дослівний переклад у мові-реципієнті всіх елементів слова з мови-продуцента: лат. hydrogenium, – рос. водород (корінь hydr- відповідає кореню вод-; корінь -gen- – кореню -род). Часткова калька – переклад у мові-реципієнті не всіх елементів слова, що надійшло з мови-продуцента: лат. hydrogenium – укр. водень (в українському перекладі немає відповідника латинському кореню -gen-, проте є суфікс -ень, що не має аналогів у слові мови-продуцента) [2, с. 110].
Одним із перших питання про класифікацію запозичених слів поставив Д. Лотте, пропонуючи всі запозичення поділяти на буквальні, трансформні й оригінальні. Під трансформними запозиченнями він розумів перетворені в момент перекладу слова чи словосполучення шляхом випущення або додавання якого-небудь елемента або заміни складного слова сполученнями. На відміну від цього, запозичення «у чистому вигляді» – це слово, перенесене в мову-реципієнт у тому вигляді, у якому воно існує в мові-продуценті [3, с. 10 – 14.].
Бувають випадки, коли запозичення до певної мови починає членуватися. Спричинено це насамперед тим, що до тієї ж мови надходять й інші слова зі спільним коренем або будь-яким афіксом. Отже, афікс, який починає траплятися в більш ніж одному терміні, нерідко стає продуктивним і починає використовуватися в нових термінах, побудованих із використанням як елементів рідної мови, так й іншомовних елементів. В українській мові це насамперед стосується таких, переважно греко-латинських, афіксів, як: авто-, агро-, анти-, архі-, гідро-, полі-, пост-, про-, прото-, синхро-, ультра- й багатьох інших, або суфіксів -ізм, -іст, -ція тощо. Усі ці терміносистеми, незважаючи на їхнє іншомовне походження, є цілком продуктивними та слугують для карбування нових термінів, у тому числі, з використанням українських терміноелементів (головним чином, коренів).
Д. Лотте вважав, що випадки притягнення іншомовних слів чи окремих іншомовних елементів не є рідкістю при карбуванні нових термінів для нових понять, що веде до співіснування слів рідної мови, створених із використанням іншомовних елементів, і оригінальних запозичень [3, с. 11, 39]. Тим самим, карбування нових слів із використанням іншомовних елементів є проміжною ланкою між повними та частковими запозиченнями. З поміж іншомовних терміноелементів, що не трапляються в мові-реципієнті, переважають, як правило, латинські та грецькі елементи.
Пряме запозичення може носити як національний, так і інтернаціональний характер. Критерієм визначення між інтернаціональним і національним запозиченням слугує наявність слова принаймні у трьох неспоріднених мовах [1, с. 33]. Запозичення на національному рівні складаються самостійно в окремо взятій мові, при їх складанні може бути присутній «творчий момент» [3, с. 11].
Отже, двома основними способами побудови термінів є використання внутрішніх ресурсів мови та пряме запозичення. Загалом запозичення означає пристосування іншомовного слова до фонетичних і морфологічних особливостей мови-реципієнта; відповідно розрізняють повну та часткову асиміляцію. Повна асиміляція є абсолютним пристосуванням запозиченого елемента до особливостей мови-реципієнта, до його фонетичних і морфологічних законів. При частковій асиміляції зберігаються певні фонетичні та граматичні особливості мови-реципієнта. Пряме запозичення може мати національний або інтернаціональний характер; для виявлення останнього мовознавці діагностують наявність слова принаймні у трьох неспоріднених мовах.
Список використаних джерел
1. Володина М. Н. Интернациональное и национальное в процессе терминологической номинации / М. Н. Володина. – М.: МГУ, 1993. – 112 с.
2. Дьяков А. С. Основи термінотворення : семантичні та соціолінгвістичні аспекти / А. С. Дьяков, Т. Р. Кияк, З. Б. Куделько. – К.: КМ Academia, 2000. – 218 с.
3. Лотте Д. С. Вопросы заимствования и упорядочения иноязычных терминов и терминоэлементов. – М. : Наука, 1982. – 152 с.